Вчитель-філолог
м.Вараш
НЕБО Втомилося небо. Самотньо в зажурі повисло. Уже не глибоке - безмежність упала в сніги. Спускалось донизу, по білому білим…Навмисно? І ріки німіли й таємно мовчали боги.
І тисячі рук піднялись, щоб утримати небо, І били на сполох, й кували стовпи ковалі… А я терла руки холодні й просила: «Не треба! Воно ж пригорнутись хотіло давно до землі…» Олена Жежук