Сипалося листя, осінь настала, Нотами суму й печалі заграла. Вороном чорним залетіла до хати, Де бідна сиділа, згорьована мати. Голосила старенька і сльози ковтала, Молитву за сином тихенько шептала. А потім знесилена, від горя бліда, Приказувать стала у вікно погляда: Ой любий і коханий мій синочку, На кого ж ти покинув жінку і дочку, І мене стару на кого ти покинув, Загинув, і янголом на небеса полинув. Я ж тебе ростила, ночей не доспала, Та війна та клята кровиночку забрала. Пішов і не вернувся, не маю більше сина, Моя ріднесенька, єдина погинула дитина. Летіли дикі гуси, тужили за теплом, Повітря розсікали білесеньким крилом, Вони додому прилетять, повернуться весною, А ти на поріг рідний не ступиш і ногою. Не зайдеш більше у дім де ти зростав, Бо пішов ти від мене, ангелом став. Дуже рано, сину, молодість твоя зів‘яла, Рано, дорогенький, рано відбуяла. Сипалося листя, вітер віття гнув, Не одній матусі відчай серце огорнув.
