Благодатний вогонь запалили руки (необов'язково бачити лиця), варто віддатись зимі на поруки і розпочати історію з кінця.
Піснею тіла на вранішніх хвилях, танцем, на палубі підземного човна, будуть розчесані втомлені вії, вправно працює гребінцем дрімота.
Погляд цнотливий, наче в дитини, відходить у простір. у вимір без меж, так у людини з'являються крила й нечуване: "будь-ласка не бентеж".
Вміння вітатися прощальними очима, здається на вихід. привіт! привіт! тунельний протяг навіює зміни, необхідного дотику крихть.
Зникають сумніви, з'являються спогади, Пахне чаєм і спокоєм трав, за вікном позіхає місяць на комині і вслухається в небо одинокий ліхтар.
Поглинати почуте, без сорому, що рядками на полотні душі – випалюють римовані промені неодмінне: "пробач мені".
Та вже час розпочати задумане, вогник в пічці, неосяжне тепло, як відтануло серце під струменем посмішок і атмосфери comme il faut. ………………………………………………………….. Заспівай же, на останок до мене, про мій нещодавній сон: як вуста, бузковими пензлями, малювали зустрічі засніжений перон!
