Скажи, весняні теплі вечори Прекрасні дуже, чи не правда? Ідеш і ніби зовсім не один, Та й на душі так весело і легко завжди.
Ти бачиш сонце, чуєш тихий вітер, На небі хмари, птах вгорі літає, Але не знаєш, як, чому і звідки З’являється зненацька чорна хмара.
Вона пливе, як той поганий час, Що в кожного тяжкий, незрозумілий. Повільно забирає світло, що живе у нас, Гнітить думки, нікого не жаліє.
Порожнім, довгим починає бути шлях, Він тягнеться, кудись веде тебе. І чуєш, як співає в небі невідомий птах, Проте на цей раз тільки про сумне.
Лишається одне – прогнати чорну хмару. Де взяти сильний вітер, що її зжене? Для щастя, може, й треба зовсім мало, Потрібно тільки зрозуміти це.
Ідеш і згадуєш, те, що було давно: Малу печаль, велику гучну радість, Хороші сни, приємне сонячне тепло І починаєш бачити, живеш чого заради.
А в думці добрій, тихій не помітиш, Як вітер з’явиться і зникне темна хмара, Птах змінить свою пісню, забіліють квіти, І знатимеш – для щастя треба мало.
