Небесні дзвони знов заграли, Це було не давно і давно. Жінки любимих проводжали, Дивились плакали в вікно.
А зараз плачуть тільки мами, Від Бога любящі жінки. Коли синів немає з нами, Тоді біль у серці на віки.
Колись були завжди братами, Я не вірю це мабудь сниться сон. Що зробили з молодими пацанами? АТО це ніби як в житті перон.
Хтось приїде побуде дома, І назад бігом до братів туди. Це сила кличе невідома, Ти матусю сина свого проведи.
Він для мами найдорожча є дитина, Вона дала для нього рідна все. В одному слові Свята наша Україна!, Ми дуже любимо Тебе!!! Віктор Кічатий.
