У порожньому місті аптек і банків, там де гроші військами суворих бланків ведуть (на) війну валідол з аспірином у глухий п’ятий кут блошиного ринку зайшов помилково сезонний розпродаж. Навколо нікого. Виходячи з моди, Світ стане вразливішим ніж він був до цього. Сніг танути вирішить приблизно о сьомій. (Ранку чи вечора вже не має різниці.) З коханкою втечею від себе з в’язниці. Серце у пошуках ідеальної жінки диктує сценарій божевільного вчинку. Роздасть сотні реплік у прямому ефірі. В історіях теплих летять душі у вирій.
Чекають на диво і дорослі, і діти. Крізь сито просіє ностальгія події. Зриває афіші поспіхом вітер. На користь маленької тиші мій вибір. Гастролі за розкладом абеткових літер. Дає інтерв’ю з острахом критик, бо відчуває власну провину за знищення злом образу квітів. Як підказує досвід, на годиннику осінь, що до нього, як гостя стука в двері о восьмій. В титрах ролі акторів другого плану зірковою хворі, панове і пані хвилинку уваги, хвилинку не більше. Поет їде дахом, заплутавшись в віршах. Як показує час за вікном було літо. Мій дім на пів острів, ще ніким невідкритий.
(Під) будинком культури в урядових кварталах. Сміх обурених фурій. Сторінками гортали ми спогадів епосом фотоальбом під назвою Ероса «перша любов». На колінах у черзі під кабінетом. Без скарг і претензій джентльмени і леді. На богом забутій третій планеті замість міста падінь є місто злетів. У ньому схожість Брехні від Правди, як світська пошесть слабкої ланки у ланцюгу з «на вимогу» зупинок, демарш волоцюг, що стихією виник. Білий пацюк. Протяг дихає в спину. На запаху звук обійма їжа слину. На розі є кнайпа, генделиком зветься там оптом і вроздріб для розуму й серця всілякі напої від кави до чаю, тут повінь по вінця ридає ночами.
У ньому тісно німим і п’яним. Втопили в пісні слова. Ми плями в історії білі чорними днями на ранок з похміллям прийдемо до тями в підпіллі нахабно гвалтуючи, память . Стабільно на граблі, косою на камінь ми йдемо у наступ, точніше в атаку, у небо, всі разом, із тишею в кадрі.
Однаково-різні, дивакуваті, нас мало хто визнав, не хотів друкувати. Слова не цензурні на паркані, у ліфті, на амбразуру кидають їх злидні. Сирітське дитинство. Без спогадів пам'ять. Серійного вбивці. Під вуличне танго. У натовп з мішеней. Провулки скажені. Валюта дешева. Пігулки в кишенях. Зроблений постріл. Кіллер «промазав». Постаттю з воску. Кулею фраза.
В ній безліч «плюсів», але є один «мінус» .Усе це мені просто вчора наснилось. Збудоване кимось у хворій уяві. Народився і виріс житель і я в нім. Для когось важливе його існування. Він той, хто повірив в кохання останнім.
