Я все чекаю лист від тебе (за мотивами новели Григіра Тютюнника «Три зозулі із поклоном») Я все чекаю лист від тебе І собі місця не знаходжу . Ті мої світлі , сумні очі , давно не бачили вже сну .
Крім тебе , любий , більш ніхто й не треба , Та й знати іншого не хочу , Ти знаєш , навіть не важливо , Чи я отак одна й помру .
В самотності , журбі , та ні , з тобою - Ти ж полонив усі мої думки . Любов моя не має відстаней й кордонів . Така , як ця , проходить крізь віки.
І крізь листи , які ти пишеш Соні . Поштар все каже : «Дівко , не тобі , а їй». Та убачає в моїм серці стільки болю , Що дозволяє доторкнутися до них .
У тиші тій німій й прозорій Я не читаю їх , я просто доторкаюсь , Щоби відчуть твій дух у нім , всього тебе . В ту мить прискорбно уявляю : ти його складаєш ,
Згортаєш люблячи й на Батьківщину шлеш До сина , до дружини . Ох , як він а тебе схожий . Ось як пройде , так в серці защемить
Та розраховувать мені на щось негоже . Одружений ти чоловіче, мені же ж суджено терпіть . І я терплю й відмучилась два роки - Із Карпом , йому аби поїсти .
Дивлюсь на нього – очі відвертаю . Душа відразу не на місці . Твоя любов є чиста , світла , вільна . Я нею дихаю , живу , страдаю .
Моменту , щоб побачити тебе , Слізьми виплакую , чекаю. Та часом , знаєш , як закрию очі , Здається вже не тут , не в своїм тілі . А полетіла у Сибір , тебе побачить і обняти
Ох , Михайле , як би тебе вік не знати !
