Я мрію лежати у рідній землі. Тут серцю всі милії люди. Щоб скоро затихли по мені жалі. Де тиша і спокій усюди.
Подалі доріг і моторів буття, У затишку плине хай час. Дороги ідуть через моє життя, Вони не відступні від нас.
Не треба каміння важкого на груди, А хрест – дерев’яний, простий. Вже й так цим камінням засіяно всюди. Землі це все хід холостий.
Повинно тут бути все більше садів, Полів повних золото-хліба. Так було покладено зпокон віків. Родинно – від діда до діда.
А пам’ять людська, що протічна вода, Мить є, а на другу зникає. Триває, ще поки людина жива. Якраз деревина згниває.
І тіло не вічне, так Богом дано, Звільняється місце для інших. Таке почалось не сьогодні – давно. Так було для праведних й грішних.
Я мрію лежати у рідній землі. Не десь у далекому краї. Щоб скоро затихли по мені жалі, Й цвіло навкруги, як у Раї.
2008р.
