Вчуся володіти Словом
Що думала ,як яблуко кусала із дерева старого, всяких знань? А баба та, що соляною стала, і зараз озирнулася б... Печаль правічна. Гола і убога, - обмотує всім ноги в парусину, і спутує... та так, що лиш хвилина, малює сивим кожну волосину...
А як було його не надкусити? коли сини ховалися за обрій, й вона не знала дихати чи пити той час глевкий, якого завжди обмаль? і як, скажіть, було не озирнутись: на дім свій, сад, і їх святі руїни? Сіль капала з очей- Невідворотність. Стовпом підперла свої рідні стіни. Отак живем... .Від яблука кусаєм то солод, то затерплу гіркоту, на біль свій вкотре вперто озираємось, і на нічим невиліковну самоту.
