Бог і Україна
Свої гріхи ти сам спокутать мусиш, та сумнів, наче звір, мене гризе: О Господи, за що ти нас не любиш? О Боже правидний, чого нам не везе?
Любов Господня – без кінця і краю, та не дається всяким далебі бо Бог завжди тому допомагає, хто є не ворог і йому, й собі.
Коли я бачу нації руїну, то відповідь влаштовує на всіх, що Бог не любить нашу Україну за неспокутий історічний гріх.
Карає Бог десницею своєю і тим усяким сущим воздає за те, що ми зневажили ідею яка основу нації дає.
За те, що ми забули Боже слово і волю всім гріхам дали, за те, що ми плюндруємо рідну мову й чужу до вжитку, як свою взяли.
За те, що тільки молимось з нагоди, стежки забули всі у Божий храм, за те, що ми цуралися злагоди, яку найбільше бракувало нам.
За те ви всі терпіли супостата, і тим самим призріли Божий гнів, за те, що йшли з сокирою на брата натомість разом йти і бити ворогів.
За те, що церкву зрадили екзарки свою зреклися, а чужу дали, за те, що всі провідники-єрархи не тими нас дорогами вели.
За те, що до чужих вождів хилились і їм на поміч посилали рать, за те, що ближнім хлібом не ділились, а прагнули як більше обідрать.
За те, що ми трималися чужинців, а не шукали власний шлях життя і через те мільйони українців пішли від нас в одвічне небуття.
Не невезіння Україну губить, а ми самі. Ми всі, до одного. То ж не грішіть, що Бог наш нас не любить, - Це ми не любим Господа свого!
