Замітає не снігом - розлукою... Замерзають не ноги - душа. І на призьбі, над тою розрухою, Сидить жінка самотня, стара.
Ні дерев не лишилось, ні хати - А лишилися сльози гіркі. Хто що може примарі сказати, Хто поверне назад оті дні?!
Вже не має його... Вже не буде... Ніби вчора ще був у дворі... Цілував ці натруджені руки, А сьогодні лежить у землі.
Ще учора була ти красива, Ще учора була не сама... А сьогодні ти вже не щаслива Та посивіла руса коса.
І хто винен?! Господь, може, люди?! - Стук гармати чи злісна війна! Замерзають натруджені руки, Замерзає самотня душа...