Пахне чебрець. За старою іконою схованка – Ісусу за спину бабуся кладе найдорожче: На спогад, на згадку, а дещо уже й на поминки, Та бабця не любить це слово і каже: «На прощу». На прощу із тілом, із цим переспіваним світом, Що знов, як в дитинстві, високий, великий, чудний. З отим павучком, що так віддано ткав її літо Й так міцно тримає у лапках маленьких нитки, Якими її ще пришито до хати, як латку, Якими і душу піднімуть колись в небеса. Стара шалянівка, коралі, світлини на згадку - Бо пам'ять поволі стирається і пригаса. Листи чоловіка, свідоцтва і трошечки грошей (Бо ж нині хіба ти так легко ті гроші складеш?) І кілька дрібниць, що собі спорядила «на прощу»... І мідна обручка – вона за іконою теж, Бо вже он піввіку, як доля її на небі - І довгих піввіку обручка у сховку лежить. Бабуся зітхає і кінчики хустки теребить, А свічка в лампаді Ісусові в очі чадить. Вона ж рукавом утирає порепані губи І хреститься довго, й цілує у руки Хреста. А Бог її слухає й променем коси голубить, Й легенько киває на тихе її: «Не остав…»
Ілюстративне фото Вікторії Сорочинської
