Замисливсь березень - приходити чи ні? Весна ж чекала, стомлена морозами, Дув вітер в спину, відданий зимі, Лякав і літом й спекою і грозами... Весна чекала, вкотре, як завжди, Щоб хтось звільнив її льодами серце сковане, Весна молила: "Березню, прийди! Мене ж в любові на чотири повені!" А він все думав, віхолам годив. То ніби проліски збирав, то сани лагодив, А то до осені вечеряти ходив... Свою весну забув, забув не згадував. Отак і сталось. Повінь - в береги. Не вперше душу лікувать роботою. Де мав би березень розвіяти сніги - Овес посіяв квітень заклопотаний.
