Із океану звуків і кохання, Знайду мелодію криштальної сльози, Ти знов почуєш, симфонію зітхання, І хижий страх болючої лози.
І сонце зійде навесні, Я розкажу таємну думку, Як Голос чула уві сні, Лихої доброти, мого лиш смутку...
Бринить краплина з ока немовля, Батьківських спогадів багряних, Як вкрилась айстрами кровавими земля, І запах пороху, на скронях борошняних.
Так, простягнеться в синю даль Любові й радості зізнання, Як ми прогнали всю печаль Й на перекір, дійшли щасливого вінчання.
Взлунає нота сповіді романсу! Почує Бог плакучі молитви! За безцінь лісу і природи реверансу, Дарує Мир, після страшної боротьби!