Напередодні весілля у «дівич-вечір» дівчата сходяться на останню вечірку до хати молодої. Там вони співають ритуальних пісень, виплітаючи весільні вінки. Першою від імені молодої (сама молода на весіллі не співає) співає старша дружка:
Вийте, дівоньки, собі й мені Собі звийте з рути-мяти Мені звийте з барвіночку..
Зелений барвінок — символ тривалого кохання. Навіть куповані на базарі "київські" вінки перевивалися зеленим барвінком.
Приступаючи до плетіння вінка для молодої, дружки хором випрошують благословення.
В долину,дівчата, в долину По червоную калину, По хрещатий барвінок, - Молодій на вінок.. Із руточки - дві квіточки, Благослови Боже, І отець, і мати, - Будемо вінок зачинати!...
На західних землях України, в’ючи весільні вінки, дівчата співають:
Щаслива Маруся в Бога, Стояли янголи у порога, Просили панянок, просили, Щоб їй віночок ізвили...
Коли молода вперше кладе на голову весільний вінок, тоді дружки співають:
Ой, чи вогонь, чи полумен палає, Чи на Марусі золотий вінець сяє? А на неї і матінка зглядає: "Ой, не зглядай, моя матінко, на мене - Не сходила я кращого вінка у Тебе. Ой, не рік - не два, як ся Івась залицяв, Ой, він мені золотий вінок обіцяв...."
От мене й цікавить питання: чому наші дівчата, зважаючи на красу і весільного одягу, і вінків, відкидають своє, краще, нехтують традиційним українським шлюбом і перехоплюють чуже? (і так у всьому!)
Ось ще кілька слів про хустку:
«При сватанні дівчина перевязує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною...»
У народному весільному обряді, поруч з розплітанням коси, стоїть обряд покриття голови молодої наміткою (біле полотнище з обох боків, вишите червоними нитками). Намітку приносить мати молодої з комори.
Коли свашки, або мати (як де ведеться) підходять до молодої, щоб покрити її голову наміткою, дружки співають:
Марусю, догадайся, Повивати не дайся...
Молода слухає поради своїх дружок і захищається від намітки: борониться руками, плаче і тричі зриває з голови намітку, кидаючи її до порога. Хор співає:
Покривальниця плаче, Покриватись не хоче, Серпанок - поганок, Віночок - коханок...
Намітка у весільному обряді зявляється ще й другий раз, коли мати зустрічає свого зятя. Староста і двоє бояр кладуть на тарілку калач, у якому є запечений перстень молодої. Потім один з них тримає тарілку з калачем, а двоє інших беруться зі кінці намітки. Староста виголошує привітання:
— Кланявся молодий молодій, бояри - дружкам, старости - старостам, музики - вухам, світилки - коцюбам, а цимбали - затикачам!
У цей час молода сидить у хаті на посаді, схилившись над столом. Свашки покривають її наміткою і кладуть на голову хліб та дрібку солі. На Чернігівщині жартують: садять замість молодої іншу дівчину, прикривши наміткою. Старший боярин, помітивши це, дає дівчині гріш, щоб вона поступилася місцем молодій. Покривши молоду наміткою, свашки співають:
Зробили-сь ми діло, Аж нам чоло впріло: З коржа - паляницю, З дівки - молодицю...
Діставши таким способом намітку на весіллі, заміжня жінка колись не розлучалася з нею ціле своє життя. Тільки коло хати та в будні дні на роботі була без намітки.
