Мандруй і знай свій рідний край: Дубно

14.03.17 , 9733 переглядів

Анастасія Бондар

Rivne1.tv пропонує Вам поринути у цікаву мандрівку унікальними місцями Рівненщини. Ми побували з вами в таких історичних місцях як ((http://rivne1.tv/news/75519)(Урвена)) та ((http://rivne1.tv/news/77216)(Тайкури)), відвідали багатий на історію ((http://rivne1.tv/news/77429)(Острог)). Тепер я пропоную Вам разом зі мною відвідати чарівне місто Дубно. Що цікавого можна побачити там читайте далі у матеріалі.

Місто розташоване на залізничній лінії Здолбунів — Красне за 55 км, та за 45 км від Рівного трасою Київ-Чоп.

Про походження самого міста свідчать легенди, одна з яких розповідає, що тут в глибоку давнину, серед дубового лісу, розташовувалося село Дубенка, від якого Дубно нібито й отримало назву. Інша оповідь свідчить про те, що ім’я собі місто перебрало від древнього дерев’яного замку, який був зведений у місті із дуба. Тепер ніхто не дасть точної відповіді. Відомо лише, що люди жили тут спрадавна. Це доводять і розкопки, зроблені у 1995 році доктором історичних наук Ігорем Свєшніковим на території Дубенського замку.

А перша письмова згадка про поселення під назвою Дубен є в Іпатіївському літописі за 1100 рік, де розповідається, що на княжому з’їзді в Увітичах було вирішено передати Дубно разом із Острогом, Чарторийськом та Буськом князеві Давиду Ігоревичу: …В літо 6608 (1100) брати уклали мир між собою, Святополк, Володимир, Давид, Олег в Уветичах, місяця серпня в 10-й день. І прийшов до них Давид Ігорович і сказав їм: «Нащо ви мене прикликали? От я. У кого на мене образа?» І відповів йому Володимир: «Ти сам прислав до нас: „Хочу, браття, прийти до вас і поскаржитись за свої образи“. Так от ти прийшов і сидиш із своїми братами на одному килимі — тож чому не скаржишся, до кого із нас твоя образа?» І не відповів Давид нічого. І стали всі браття на коней; і став Святополк зі свою дружиною, а Давид і Олег зі свою нарізно один від одного. А Давид Ігорович сидів осторонь, і не підпустили його до себе, але окремо радились про Давида. І, порадившись, послали до Давида мужів своїх: Святополк — Путяту, Володимир — Орогостя і Ратибора, Давид і Олег — Торчина. Послані ж прийшли до Давида і сказали йому: «От що говорять тобі браття: „Не хочемо тобі дати столу Володимирського, тому що ввігнав ніж у нас, чого не було ще в Руській землі. Але ми ж тебе хапати не будемо і якогось іншого зла не зробимо, але от що тобі даємо: іди і сідай у Божеському, в Острозі, а Дубен і Чорторийськ дає тобі Святополк…“»

Наступна згадка про Дубно - у літописі під 1149 році у зв'язку з перебуванням на Волині Юрія Долгорукого. Проте 1100-й рік не є датою заснування. Археологічними розкопками кінця XIX — дев'яностих років XX ст. доведена більш давня дата появи міста. У 1896 році під час копання ровів для фундаменту будинку в передмісті Сурмичі було виявлено поховання комарівської культури з двома посудинами, що були передані у музей Дідушицьких у Львові.

На початку XVII ст. Дубно виконувало роль другої після Острога столиці Острозької ординації. У XVIII ст. місто набуло високого економічного й культурного піднесення завдяки знаменитим Дубенським контрактам, перенесеним сюди зі Львова 1774 року.

Мандруй і знай свій рідний край: Острог

План міста Дубно 1920-1939 років

17 вересня 1939 року Червона Армія окупувала Східну Польщу, і Дубно, як і вся Західна Україна, ввійшло до складу СРСР.

До вашої уваги Дубно в раритетних фотографіях початку ХХ століття:

Дані фото взято з сайту Дубенської міської ради

Насправді про це місто можна писати безліч історичних фактів, адже місто зайняло важливе місце в ході історії не тільки Рівне нського краю, а й всієї України. Особисто я виділю декілька історичних пам'яток, до яких люблю час від часу приїздити, і розповім Вам про них.

1. ДУБЕНСЬКИЙ ЗАМОК

Замок виник як фортеця волинян у Х ст. Протягом Х—ХІІІ ст. існував як дитинець літописного Дубна. Зруйнований монголами в 1240–1241 рр. Приблизно в кінці XIV — початку XV ст. князь Федір Острозький спорудив дерев'яно-земляне укріплення, яке, звичайно, мало дещо інший вигляд, аніж тепер. Ця споруда була оточена земляними валами, огороджена дерев'яним частоколом по периметру і тісно забудована всередині житловими та господарськими приміщеннями. Часті пожежі, невисока міцність дерев'яних стін і, головне, більш низинне положення замку по відношенню до міста змусили власників почати будівництво твердині вище за рель'єфом. На жаль, невідомо, коли точно розпочалося будівництво нового замку, можна лише припустити, що було це за К. І. Острозького (кінець XV - початок XVI ст.). Тоді ж зводилась і система загальноміських укріплень.

Надбрамний корпус замку князів Острозьких. Корпус при в’їзній брамі в часи середньовіччя був власне замком з кількома рівнями підземель зі склепіннями, якими з замкового дворища можна було вийти до оборонного рову.

Проте обмежена площа замку, недостатня міцність дерев'яних стін і укріплень, досить часті пожежі, і, найголовніше, нижче розташування стосовно прилеглої ділянки міста, змусило князя Костянтина Острозького почати будову нової, рельєфно вищої, кам'яної фортеці. 1492 рік офіційно вважається датою спорудження Дубенського замку.

Палац князів Острозьких. Двохповерхова споруда в південній частині замкового подвір’я. Існує думка, що першопочатково у XVI-XVII ст. палац був одноповерховим з просторими підвальними приміщеннями, які становили складську площу для зберігання харчових запасів та скарбів замку. Він називався офіциною, в якій розташовувалася замкова адміністрація: економ, скарбник, управитель та інші посадовці. У цій будівлі зберігались також цінні архіви власників замку та околичної шляхти, зокрема магнатів Конєцпольських, Замойських, Чарторийських. Саме в цих архівах знайдено відомий реєстр скарбів Дубенського замку 1616 року.В середині XVIII ст. був надбудований другий поверх для гостьових кімнат. Старих фото замку на жаль не збереглося.

Палац князів Любомирських в південній частині замку видався князям надто малим та простим. Тому Станіслав Любомирський в 50-х роках XVIII ст. розпочав будівництво просторого і пишного помешкання. Палац був розкішним і красивим. Тут розташовувались бенкетна і бальна зали з мистецьким декором в інтер’єрі. Прикрашав зали відомий італійський майстер Доменіко Мерліні. Танцюючі жіночі постаті, що тримають в руках виноградну лозу, і зараз можна побачити на стіні зали.

Протягом свого існування замок неодноразово перебудовувався й укріплювався. На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами. Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який при потребі легко заповнювався водами Ікви. Другий, ширший і важливіший для оборони, рів був виритий з протилежного боку замку. Його східний схил утворювався фасадами бастіонів і куртиною, яка їх з'єднувала, а висока прямовисна стіна з боку міста була складена з «дикого» каміння. Цей рів також наповнювався водою. У бастіонах містились каземати, з'єднані з околицями. Вони були такими просторими, що туди можна було заїхати каретою і розвернутися.

Під замком були прокладені широкі кам'яні підземні ходи-тайники, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном. Тут зберігалися запаси провізії для оборонців під час облоги. Вірогідно, що на території замку деякий час існувала своя замкова церква.

Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої, а загалом він був приватною власністю князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських. І лише наприкінці XIX ст. замок був проданий військовому відомству, і відтоді тут почергово розташовувалися армійські частини: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, петлюрівців, поляків, червоноармійців, гітлерівців, радянських військ.

На території замку розташовані два палаци, про які згадувалося вище. З південного боку — палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північного боку — палац князів Любомирських.

Нині у замку діє музей, організовуються різноманітні виставки,

Унікальною є виставка історії тортур та покарань. Цінна зброя, картини і колекції монет, серед іншого багато дійсно унікальних речей. Експозиції було з чого збагачувати, адже свого часу замок був одним із найбагатших у Європі.

2.ЛУЦЬКА БРАМА В ДУБНО.

Пам'ятка оборонної архітектури, зведена при старому гостинці на Луцьк, відігравала роль центральної ланки в оборонній системі міста. Рідкісний зразок оборонної споруди — барбакана, що ніде в Україні, крім Волині, не зустрічається.

3.КОСТЕЛ НЕПОРОЧНОГО ЗАЧАТТЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ ТА МОНАСТИР БЕРНАРДИРІВ.

Поряд з Луцькою брамою XVI ст, доповнюючи її оборонні функції, домінуючи над міською забудовою, розташований костел колишнього бернардинського монастиря першої половини XVII ст. Бернардинський монастир у Дубні заснований князем Янушем Острозьким. Будівництво костелу і кляштору, які становили єдиний об'єкт, почато 1617 року, закінчене 1629 року, вже при Владиславі Заславському.

Монастир бернардинів проіснував понад 200 років, до 1852 року. Невдовзі тут вже був православний Свято-Миколаївський собор. Роботи по реставрації фасадів та інтер'єрів почались 1869 року, завершились 1875 року. Дах костелу, колись критий черепицею, а пізніше ґонтами, покрили бляхою, добудували одну муровану та п'ять дерев'яних бань, стінний розпис в католицькому дусі перероблено на православний, латинські написи замінили слов'янськими, чотирьох римських пап перемалювали на чотирьох євангелістів. В 1909 році тут заснували жіночий православний монастир, який проіснував до 1920 року, коли будівлі знову були передані римо-католицькій єпархії. 1931 року тут розташувалась папська місія та духовна семінарія.

4.МОНАСТИР КАРМЕЛІТОК АБО СВЯТО-ВАРВАРИНСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ МОНАСТИР.

Монастир кармеліток у Дубно був заснований Анастасією Чернецькою в 1660 році. За іншими даними, він був заснований в 1702 р. княгинею Теофілою-Людвикою Любомирською. Але будівлі монастиря з'явились не того ж часу: костел датується ще 1630 роком, а монастирський корпус – 1686 роком. Тепер важко встановити, чи корпус з келіями побудовано для вже існуючого монастиря, чи монастир засновано тоді, коли вже існували будівлі для нього.

Костел був побудований у стилі раннього бароко. Його південний фасад був завершений трикутним фронтоном, який знищено недавно. Келії містяться в корпусі, що має форму літери Г. Будівля двоповерхова, вздовж переднього фасаду проходить відкрита арка-галерея. Головний вхід оформлений бароковим порталом з трьома ліпними вазами вгорі. Увесь комплекс займає видатне місце серед архітектурних ансамблів України періоду раннього бароко. При монастиреві був сад, город і пасовисько; черниць в ньому було під кінець його більше як 200-літнього існування близько 18-ти. Вони займались, між іншим, вихованням дівчат. В народі черниць називали панєнками. Це дало назву вулиці, що вела в монастир – Панєнська (тепер вул.Шевченка).

В часи існування монастиря кармеліток дорога до православного Чеснохрестського монастиря вела тільки через браму цього католицького монастиря, іншого проходу не було. Начальниця кармеліток звеліла замкнути монастирські ворота і ченці Хрестовоздвиженського монастиря були замкнені у своєму монастирі, наче у в'язниці. Почаївська лавра, якій належав Чеснохрестський скит вимагала передачі всього кармелітського монастиря Хрестовоздвиженській пустині. Було це у 1867 р., а справа закінчилась у 1890 році, коли вся територія кармелітського монастиря разом з будівлями за царським указом була передана Хрестовоздвиженській пустині, а черниці були переведені в інше місце. Перед від'їздом вони знищили в монастирі все, що можна було знищити, - вікна, підлоги, грубку, а землю та будівлі передали в фіктивну оренду. Та православне відомство, прийнявши все, досить скоро все відбудувало, в т.ч. костел, який було перебудовано в храм на честь прп. Іова Почаївського.

Над в'їзною брамою було надбудовано дзвіницю в православному стилі, а над костелом – високий шпиль з банею. Та з приходом польської влади після 1920 року ці надбудови було знищено, а сам комплекс було передано католицьким ченцям-кармелітам босим.

Та ченці господарювали в ньому недовго: незабаром монастир перейшов до католицьких черниць – сестер Провидіння. Ці черниці вели при монастирі професійне училище для дівчат, де крім загальноосвітніх предметів навчали домашнього господарства, крою та шиття. В цьому училищі навчались дівчата не тільки поляків, але й православних українців.

Після вересня 1939 р. монастир було ліквідовано, а приміщення було пристосовано для інших цілей. Довгий період часу там був онкодиспансер. У 2004 році за згодою керівника Дубнівського міжрайонного онкологічного диспансеру пана Петра Комісарука тут виділили кімнати для домової церкви та під келії для насельниць монастиря. Нині у приміщенні монастиря діє хоспіс.

Гарний вигляд на монастир відкривається, рухаючись від замку на виїзд з Дубно.

5.СИНАГОГА

Синагога в Дубно - один із стародавніх історичних пам`яток. Була побудована в 1784 році в самому центрі єврейського кварталу і вважається найбільшою на території всієї Західної України.

Будівництво синагоги тривало понад 12 років, а його завершення сприяв князь Любомирський, про що свідчить подячна табличка над її вхідними дверима. Будинок побудований в стилі бароко, в той час це було нове віяння в архітектурі. Будова відмінно збереглося завдяки двом реконструкціям в 18 і 20 століттях.

Із дня заснування синагоги діяв хор, який виконував найкращі композиції єврейської літургії (деякі навіть на кілька голосів). Тут діяв і дитячий хор, який часто виступав у Острозькій синагозі та в інших іудейських храмах Волині. Під час Першої світової війни австрійська артилерія завдала шкоди іудеському храмові, і відбудований він був лише в 1920-х роках. У 1930-х роках, коли позолочений ковчег втратив свій блиск, а дерев'яна підлога почала гнити, Самуіл Гурвіц, власник млина на Сурмичах і тодішній староста синагоги, обновив ковчег золотом, а дерев'яну підлогу замінив на гарні бетонні плити, пожертвувавши на це 1000 срібних рублів. У роки фашистської окупації, восени 1941 року, в Дубні було створено гетто, яке розташовувалося біля центральної синагоги і тягнулося до прилеглих до неї вулицях вправо і вліво від неї. Із гетто в період окупації вивезено і розстріляно близько 12 тисяч євреїв. Одиницям із них вдалося врятуватися завдяки милосердю дубенчан.

З 1993 року синагога входить до складу Державного історико-культурного заповідника м. Дубна, але вона не виконує своїх функцій як храм, оскільки тутешня єврейська громада досить малочисельна і неспроможна налагодити її діяльність."