Село Дорогобуж неодноразово згадується в літописах від кінця XI до початку XIII ст. Перше повідомлення про нього знаходимо в «Повісті минулих літ» у розповіді про події 1084 р. Тоді великий київський князь Всеволод Ярославич віддав місто у володіння Давиду Ігоревичу, внуку Ярослава Мудрого. Це повідомлення свідчить, що Дорогобуж стає центром удільного князівства.
У літописі йдеться про вже наявне поселення, яке виникло раніше. Підтвердження такому висновку знаходимо у «Правді Ярославичів» – кодексі юридичних норм, затвердженому в 1072 р. У статті 23 «Правди» встановлено штраф («віру») обсягом 80 гривен за вбивство старшого конюха при стаді (мається на увазі слуга в князівському господарстві), а далі йде посилання на прецедент: «его же убиле Дорогобудьци» [Российское законодательство, 1984, с. 48; Тихомиров, 1956, с. 324].
Події, згадані у цій статті, вчені пов’язують з київським повстанням 1068 р. Тоді київський князь Ізяслав Ярославин змушений був утікати від народного гніву на захід, до Польщі, а згодом повернувся із великим чужоземним військом і відновив свою владу в Києві.
Досить часто Дорогобуж згадується в середині XII ст. у зв’язку з боротьбою за київський стіл Юрія Довгорукого та Ізяслава Мстиславича. Як тільки Юрію вдавалося оволодіти Києвом, а Ізяслав змушений був відступити на Волинь, між ними виникав конфлікт за порубіжне Погориння та його головні центри – Дорогобуж і Пересопницю.
Кожен із суперників намагався посадити тут свого сина чи союзного князя. Через нестабільну політичну ситуацію від 1149-го до 1154 р. в Погоринні змінюється сім удільних князів.
У XII ст. Дорогобуж розвивається як середньовічне місто, його площа досягає ЗО га. Серед важливих факторів, які впливали на розвиток Дорогобужа в епоху Київської Русі, можна назвати його статус адміністративно-політичного центру Погориння, центру удільного князівства, зручне розміщення на перехресті шляхів – водного по Горині й сухопутного, який вів із Києва до Володимира-Волинського, порубіжне положення Погоринської волості на пограниччі Київського і Волинського князівств.
Після монгольської навали, у другій половині XIII ст., Дорогобуж не згадується в літописах. Пізніше він названий серед волинських міст у «Списку руських городів дальніх і ближніх», складеному наприкінці XIV ст. На думку М. М. Тихомирова, автор «Списку» під городом розумів укріплене місце. Це повідомлення свідчить, що поселення не запустіло, життя в ньому тривало і в XIV ст.
Середньовічний Дорогобуж лежав на високій терасі лівого корінного берега р. Горині поблизу впадіння у неї струмка. Тут збереглися рештки городища та виявлено великі ділянки посаду.
Дорогобузьке городище належить до памяток складномисового типу, воно охоплює три укріплені частини загальною площею 5,5 га. Дитинець площею 1,7 га було збудовано на мисі, із напільної сторони він оточений валом заввишки до 4 м. Із півночі дитинець був захищений трьома паралельними валами, які не збереглися.
На старих планах тут простежується узвіз чи ділянка дороги, яка виводила до Горині, вірогідно, до дерев’яного мосту, згаданого в літописах. На південний схід від дитинця міститься майданчик окольного міста.
Це ділянка розмірами 125×110 м, із трьох сторін (за винятком західної, прилеглої до дитинця) захищена дугоподібним у плані валом заввишки до 4 м. Західний відрізок валу на початку XX ст. було зруйновано і перетворено на систему терас.
Далі на південь, за 100 м від валу східної ділянки окольного міста, проходила ще одна лінія оборони, яка захищала другий майданчик окольного міста. Збережені ділянки валу й рову починаються на сході біля яру, перетинають височину та спускаються по західному схилу до заплави струмка.
Джерело: Б.Прищепа “Погоринські міста Х-ХІІІ ст.”
***
***
Саме зараз на Городищі можна побачити чимало весняної краси. Різні квіти, спів пташок... Що ще треба для найкращого пізнавального відпочинку.
***
***
Крім городища в Дорогобужі знаходиться також церква Успіння Пресвятої Богородиці. У тисячолітній святині — храмі Успіння Пречистої Богородиці — збереглась одна з найстаріших Богородичних ікон, що дійшли до нас крізь віковічні лихоліття ще із Дорогобузького монастиря княжих часів XII століття — одна з рідкісних пам'яток давнього українського малярства, волинської школи іконопису.
Благодатна ікона Божої Матері — «Богородиця Одигітрія з Дорогобужа» написана на полотні, наклеєному на дерев'яну дошку. Мати Божа на ній зображена до пояса, з дитятком Ісусом на лівій руці. У 1769 році ікону заново було прикрашено срібною ризою мистецького карбування. Первісне її походження невідоме, можливо, вона передана сюди з монастиря Преображення Господнього. З історичних джерел дізнаємося, що образ цей обновлявся 1577 року. Після обновлення домальовано 12 апостолів навкруги Богородиці.
Читайте також: місце внутрішньої сили та спокою: Унівська Лавра очима рівнян
Telеgram
Facebook
YouTube
Instagram
Viber
