Якою великою не була б Росія у сенсі території та населення, їй невідома велич козацького духу, самопожертви героїв Крут чи нескореність вояків УПА. Для неї неосяжне прагнення демократії і свободи, притаманне генетично українцям, чий державний устрій ніколи не був монархією, а тією чи іншою формою республіки. За княжої доби існував власний парламентаризм – народні віче, за гетьманату – козацька рада. Виборність практично усіх визначальних посад упродовж століть і право голосу кожного члена суспільства сформували в українців фізіологічне несприняття будь-якого насильства над їхніми правами та свободами. І кожна така спроба зазвичай завершувалася народним повстанням.
Чи варто й казати, що з більшою нетерпимістю українці зустрічали і зустрічають окупантів та агресорів. Наша історія сповнена поразок і перемог, і вона дає нам здобуті кров’ю предків уроки. Головний із яких полягає в тому, що нас годі перемогти, що нас неможливо здолати. Наш козацький волелюбний дух, наша непримиренність , мужність і всеосяжна любов до матері України, до рідної землі множать нашу силу вдесятеро. Гуртуючись проти спільного ворога, ми стаємо єдиним монолітом, спроможним здолати найпекельніше зло.
Цього тижня я почула таку думку: для того. Щоб в Україні запанував мир, нам доведеться дійти до Москви і встановити на Кремлі синьо-жовтий стяг. Колись раніше така заява могла б викликати хіба що посмішку. Колись раніше багато речей здавалися не просто нереальними, а фантастичними. Але сьогодні, коли світ перестав бути таким, яким ми його знали, не існує нічого неможливого. Особливо, якщо ідеться про справу нашої честі і нашої свободи.
Тому геть усі сумніви та страхи. Сьогодні кожен – герой чи може ним стати, сьогодні кожного з нас потребує Україна і кожен здатен прислужитися Вітчизні як уміє. Тож уперед і з піснею! Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла.
