За підрахунками істориків, саме українці заплатили найвищу ціну у війні з нацистською Німеччиною. Саме нацистською, а якщо бути точнішим – націонал-соціалістичною, але не фашистською, як намагалися підмінити це поняття ще сталінські ідеологи. Зовсім невипадково, адже фашизм був політикою саме сталінського режиму. Крім того, негоже було згадувати святе для радянської людини слово «соціалізм» як складову ідеології ворога. Ще один міф радянських істориків – «Велика Вітчизняна війна». В СРСР вперто промовчували про те, що війна була Другою Світовою і розпочалася ще в 1939 році. Вочевидь, для того, щоб не згадувати про спільний парад Вермахту і Червоної армії у вересні 1939 року на знак союзницького поділу території Європи, зокрема, Польщі та Прибалтики після укладення пакту Молотова-Рібентропа.
Радянська пропаганда скромно промовчувала про «заградотряди», про мільйони засланих у табори «внутрішніх ворогів» - бійців Червоної армії, які вийшли з полону чи з оточення, чи мирного населення, яке опинялося в окупації.
Промовчувала про шалені втрати через нездалість командування.
До слова, одна з найбільших програних битв відбулася просто поруч із нами: танкова битва за Дубно у перші дні війни, де взяли участь близько 2500 радянських танків і близько 800 німецьких. Тоді на один підбитий німецький танк припадало 20 радянських. А бездумна розтрата значних сил у необґрунтованих контрударах призвела не тільки до провалу плану відсічі гітлерівцям біля кордону та програшу прикордонної битви. Вона стала основною причиною поразки військ Південно-Західного, а як наслідок, і Південного фронтів на Правобережжі загалом.
Втрати Другої харківської битви, спричинені помилками командування Південно-Західного напрямку, лише за офіційними даними – понад 277 тисяч військовослужбовців.
Не кажучи про битву за Київ. За три місяці битви за Дніпро і за Київ Червона армія втратила до півмільйона бійців. Це найбільші втрати за усі битви Другої світової.
Втім, величезні втрати українців пояснені не лише нездарністю командування, а й злочинним умислом. Мобілізованих українців навіть не поспішали озброювати. «Маршал Перемоги» Георгій Жуков свого часу заявив: «Обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше в Сибирь после войны ссылать».
За оцінками істориків, демографічні втрати України в час війни, включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими й тими, що рушили у вигнання разом із відступаючими нацистами, - становлять не менше 14 мільйонів людей. Це втрати найбільші й не порівняні із втратами інших країн і народів у Другій світовій війні. Фактично, втрати українського народу становлять від 40 до 44% від загальних людських втрат СРСР.
Якщо в січні 1941 року в Українській РСР проживало 41,9 мільйона людей, то в 1945 — 27,4 мільйона. Різниця в 14,5 мільйона — це вбиті, померлі від хвороб і голоду, евакуйовані, депортовані…
І це не кажучи про тих, хто продовжував боротися за волю України і після перемоги над нацистами, проти сталінських «визволителів».За 1944-1953 роки в Галичині, на Волині й Рівне нщині було репресовано, лише за офіційними даними, 500 тисяч осіб, із них заарештовано 134 тисяч, убито понад 153 тисяч, виселено за межі України 203 тисячі.
Але попри цю страшну статистику, всупереч історичній правді, росіяни продовжують і далі себе називати «пабєдітєлямі» та «асвабідітєлямі». На Красній площі знову пафосні паради, вже навіть на 1 травня під стінами Кремля в зазомбованому натовпі під майорінням червоних прапорів знову несли портрети Леніна і Сталіна. Путінська Росія, наче з машиною часу, повернулася на десятиліття назад. І прагне повернути туди й українців, озброївшись георгіївською стрічкою – ще російським імперським символом, котра стала для багатьох ветеранів Другої Світової майже сакральною.
Озброївшись символікою «общєй пабєди савєцкіх народов» і не забуваючи виставляти себе єдино верховним «пабєдітєлєм», росіяни несуть нам старий міф про старшого брата і нове «визволення» нашому народові: визволення від рідної землі, рідної мови, культури та історії, визволення від демократії, від свободи слова, совісті, віросповідання та підприємництва, від білого хліба та грубого сала. «Старший брат», а направду – молодша сестра, та ще й доволі нездала, бо ж у сім’ї не без виродка, несе своє імперське нутро на нашу землю під імперськими прапорами і символами, прикриваючись начебто спільною історією.
Але вся наша спільна історія з Росією – історія воєн, у яких за століття полягли мільйони наших предків, а нині гинуть уже наші сучасники. І вся суть 9 травня для українців – це вшанування світлої пам'яті наших дідів, батьків, сестер і братів, щира молитва за упокій їхніх душ та за долю України.
Та молитва за здоров’я тих, котрі ще з нами, щира подяка їм за те, що ми так довго не знали війни. І за те, що їхній приклад нині надихає нас на нову боротьбу з окупантом.
Вічна пам’ять загиблим. І слава героям!
