Я живу в щасливій квітучій країні. Я сповнена впевненості у завтрашньому дні і віри у свою забезпечену старість та гідне майбутнє моїх дітей. Люди у моїй країні задоволені і усміхнені, вони отримують гарну зарплатню і достатні пенсії, повноцінно харчуються, добре вдягаються, живуть у затишних будинках із усіма благами цивілізації, забезпечені сучасною доступною медициною та якісною освітою, захищені правоохоронними органами і почуваються справжніми громадянами у своїй державі. Міста моєї країни – чисті, зелені і комфортні, із освітленими вулицями і рівними дорогами. Чиновники у моїй країні, незалежно від рангу - люди із державницьким мисленням, котрі чесно і старанно працюють, дбають про захист прав і свобод громадян, добробут моєї країни і її статус у світі.

Моя країна – молода і лише вчиться твердо стояти на ногах, у неї ще є куди рости і розвиватися, але Верховна Рада, Уряд і Президент у моїй країні щодня спільно докладають усіх зусиль для покращення життя кожного громадянина, тому люди в моїй країні з повагою ставляться до влади, довіряють їй і дякують їй за нелегку сумлінну працю на ниві служіння інтересам народу.

P.S. Якщо хтось із вас, дочитавши до цього місця, вважає, що я впала у маразм, значить ви не дивилися у п’ятницю, 22 лютого «діалогу» Президента із моєю країною і не знаєте, що усе насправді саме так, як я написала.

Тому, користуючись нагодою, хочу уклінно подякувати панові Президентові та усій державній владі, котру він очолює і уособлює, за мою квітучу країну. Окрема подяка – за ветеранів Другої Світової, особливо тих, котрі у п’ятницю перебували у Клеванському шпиталі, за їхню щасливу забезпечену старість, сповнену наснаги і оптимізму, саме тому їх найбільше цікавить єдине нагальне питання: як моя країна святкуватиме 70-ту річницю Великої Перемоги у 2015 році.

Щиро бажаю панові Президенту, його Уряду та усім його соратникам, щоб і їх в жодному разі не оминали щоденні покращення, якими вони так щедро осипають громадян моєї країни. І до нових цікавих діалогів у прямому ефірі!