Вони прощались мовчки, їх тіла Злились в єдину постать, і вустами Сказати вже ні слова не могла, Лиш біль та сум котилися сльозами.
Не плачте, мамо, скоро я прийду, За землю рідну йду я воювати. Ви лиш плекайте вишню у саду, Яку садили восени із татом.
Вже потяг заховавсь у далечінь, І на пероні – жодної людини. Молитва мами неслась в височінь, Просила Бога вберегти дитину.
Не склалось. Не судилось. Не збулось. Ворожа куля вразила солдата. Життя перед очима пронеслось… А вдома ждуть сестричка, мама й тато.
Поштарка в дім принесла папірець, Якого до кінця й не дочитала. Зомліли ноги, впала на стілець, Закрила очі й гірко заридала…
Вже вишня у саду уся цвіте, Зародять скоро ягоди червоні. До мами й тата він лиш в сні прийде, Всміхнеться щиро й …біль проймає скроні.
Над полем тихо вітер завива, Рідня прийшла поговорити з сином. На пам’ятнику щербляться слова , Як і просив «Помер за Батьківщину».
