За 33 роки вже багато сказано про катастрофу, яка принесла тяжкі наслідки не тільки для України, а й для усього світу. Я не хочу вдаватися до сторінок Вікіпедії, і розповідати для Вас те, що й так відомо. Просто поділюся власними враженнями, які лишилися від мандрівки до загублених міст.
Одним із пунктів, які я хотіла відвідати мандруючи Україною, були міста, які лякали багатьох людей. Розповіді, які я чула від інших, про сомів-велетнів, гігантські ягоди та гриби, скажених диких звірів, зовсім мене не зупиняли. І при першій можливості я зібрала необхідні речі і відправилася до Чорнобиля. Сказати, що мене вразило до глибини душі те, що я побачила, не скажу. Але те, що деякі речі, які потрапили в поле мого зору, зачепили мою свідомість - це факт. Я зовсім не хочу лити багато води про те, що як це все страшно виглядає, як можна усвідомити повноцінну трагічність міст, де колись вирувало життя... Я просто покажу і опишу Вам те, що до сьогоднішнього дня змушує певні клітини мого мозку думати про те, що сьогодні є, а завтра вже цього може і не бути.
Мертві очі.
Дитячі атракціони... машинки... Такі веселі і радісні 32 роки тому, у своєму обмеженому просторі, вони могли б піднімати настрій усім, хто взявся б за їхнє кермо. Але все змінилося раптово, вони так і не змогли наповнити парк позитивними відчуттями. І до сьогодні просто стоять і мовчки споглядають на тебе своїми очима, ніби благають: "Зупинись, подумай!" Щоразу, коли я сідаю за кермо свого автомобіля, я згадую ці мертві очі атракціонних авто, які ніби благають цінувати кожну мить.
Загублений серед однакових.
Я довго вдивлялася в це фото і не могла зрозуміти, які ж саме асоціації виникають у мене в голові. І раптом мені це нагадало, як серед натовпу людей губиться дитина. Вона ніби і ні чим не подібна до дорослих, але водночас і не помітна для жодного ока навколо. Непомітна до тих пір, поки не почне голосно плакати і просити допомогти розшукати батьків. В голові вчергове промайнула думка: сьогодні ти маєш рідних людей поруч, а завтра їх може і не бути. Важлива кожна мить проведена разом.
Тіні загублених душ.
Я не знаю того майстра, хто додав своїми графіті ще більшої трагічності місту Прип'ять, але вписалися вони дуже точно. Це були не просто графіті... Кожна будівля має свої тіні і разом з тим свої спогади. Одразу в голові піднімаються роздуми про те вічне потойбічне життя. Певно і наші душі колись блукатимуть землею, щоб віднайти спокій на небесах.
Масштаби трагедії.
Усім відомий вислів: "Роздути з мухи слона". Так і тут, сам енергоблок не виглядає величним та масштабним, а от наслідки трагедії... Сотні тисяч кілометрів, в чотири сторону світу... Тут в голові одночасно починає вирувати багато думок, але як кажуть - ніколи диму без вогню не буває. Завжди пам'ятайте про наслідки усього, що Ви робите.
P.S. Ми повинні навчитися цінувати те, що оточує нас вже і зараз... Адже одна єдина помилка може призвести до величезної катастрофи. Любіть один одного, бережіть тих, хто є поруч...
Будьте з нами: Telеgram Facebook Youtube Instagram Viber
