МИ ТАКОЖ Є У ТЕЛЕГРАМІ: Мандруємо разом або Rivne1.tv
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА:
Бакота - затоплене село на Хмельниччині. Археологічні розкопки свідчать, що здавна вздовж берегів Дністра на цьому місці було розташовано безліч язичницьких святилищ та капищ, а також кургани з жіночими похованнями, що свідчить про густе заселення цих територій, починаючи з доісторичних часів. Існує також частково підтверджена підводними дослідженнями легенда про кам'яний відбиток стопи Будди, що знаходиться зараз на дні річки Смотрич.
Бакота вперше згадується у літописі 1024 року. У XIII столітті — велике місто, найважливіший політично-адміністративний центр Дністровського Пониззя (з XIV століття — Поділля), яке входило до Галицько-Волинського князівства. У XII столітті Бакота займала площу майже 10 гектарів з кількістю населення близько 2,5 тисяч чоловік.
У 1431 році Бакота стає нейтральною прикордонною територією як наслідок перемир'я між Королівством Польським та Литвою. У цьому році жителі міста організовують повстання, вбивають поміщиків і проголошують незалежність. Через три роки польські війська жорстоко придушили бунт, покарали керівників, спалили будинки, зруйнували замок і порозганяли населення. Після цього Бакота назавжди перестала бути містом.
Протягом останніх століть свого існування життя в Бакоті було спокійним. Після 1918 року містечко стало прикордонним — вздовж річки побудували двометрову кам'яну стіну, а по той бік Дністра починалася територія Румунії. Голод 1933 року обійшов Бакоту стороною, але монастир був закритий, а трохи пізніше зупинено будівництво нової церкви. Бойових дій Другої Світової війни на території Бакоти не було. І лише голод 1947 року зменшив кількість населення Бакоти втричі.
Історія Бакоти закінчилася в 1981 році, коли в ході будівництва Новодністровської ГЕС населення було виселено в сусідні міста, а сам населений пункт повністю затоплений водою.
СЬОГОДЕННЯ:
Зазвичай перед тим, як спланувати поїздку, я багато читаю, дізнаюся, як дістатися до обраного місця з точністю до координат. Цього разу було трішки не так. Я бачила багато фото, зовсім трішки прочитала про це місце, і, довірившись картам на телефоні, вирушила в мандрівку. Маршрут пролягав через Хмельницький, а звідти - до Дунаївців. Дорога до Дунаївців (259 кілометрів) зайняла приблизно 4 години, а от останніх майже 43 кілометри до місця призначення зайняли досить багато часу. І чим ближче наближаєшся до райського куточку, тим більше починає "вражати" дорога. Все більше підсилювалося відчуття, що я прямую до місця, якого немає на карті. І в певний момент здавалося, що я їду-таки на край світу, а не на кордон двох областей - Хмельницької та Чернівецької.
Люблю в мандрівках блукати. Завдяки таким випадкам ти можеш побачити набагато більше і набагато потаємніше від людського ока. Проігнорувавши знак "Бакотський печерний монастир", поїхала далі.
Проїхавши на 10 кілометрів далі, потрапляєте у село Гораївка. Якщо Ви полюбляєте екстремальний екстрим, тоді Вам обов'язково треба сюди наглянути, якщо ні - краще не ризикуйте, бо в певній мірі у мене склалося враження, що я їду не в село, а сходжу на Говерлу, тільки не пішки :) . Хоча ні на хвилину не було бажання розвернутися і поїхати назад. А після того, як перед очима відкрилася неймовірна краса, сумніви в блуканні розвіялися. Відчуттями насправді важко поділитися, адже величезні масштаби, неземна краса настільки захоплює, що певною мірою не вистачає кисню, щоб від захвату можна було вдихнути на повні груди.
Обурив той факт, що люди, які живуть в селі Гораївка, чи то настільки звикли до краєвидів, і для них це звичайна буденність, чи їм просто байдуже на природу, засипають сміттям всю красу.
Попри сміття - природа тут вражає. Але моя ціль - Печерний монастир і оглядовий майданчик, з якого відкриваються неймовірні краєвиди. Повертаємося на 10 кілометрів назад, реагуємо на вказівник і їдемо правильною дорогою.
На горизонті замайоріли автівки - прибули правильно. На парковці залишаємо авто і прямуємо далі пішки.
Звичайно, ніяких робіт помічено не було, а от цікаві рослинки до ока впали. Але, на жаль, сфотографувати я їх не встигла, бо краєвиди привернули мою увагу і дуже захопили.
Розповідали, що раніше вхід на територію був платний. Кому платити - ми не знайшли. Тому просто попрямували насолоджуватися краєвидами.
Першим на шляху трапляється оглядовий майданчик. На ньому, здавалося, можна було залишитися на вічність. Мальовничі краєвиди, неймовірна краса... магічне, неземне місце... Усе це краще один раз побачити, аніж безліч разів прочитати.
По дорозі до печерного монастиря є безліч місць та оглядових майданчиків для милування краєвидами. Для любителів гуляти пішки тут вже є готові пішохідні маршрути екологічними стежками.
Бакотський Михайлівський печерний монастир
Над Дністром височить Біла гора, де ще у XII–XIII ст. на місці язичницького капища виник найдавніший печерний монастир Подільської землі — це і є Бакотський скельний монастир. Узвишшя «Біла гора» утворене твердими силурійськими вапняками, в яких Дністер прорізав каньйон глибиною до 120 м. Монастир знаходиться в урвищі берега Дністровського водосходища.
Перша згадка про скельний чоловічий монастир зафіксована у Київській Книзі 1362 року, де той згадується як «давно існуючий». Засновником монастиря був преподобний старець Антоній (засновник Києво-Печерської Лаври). За Іпатіївським літописом, в 1255 році містом заволоділи монголо-татари. Монахи і жителі міста сховалися від них в лабіринті монастирських печер. Загарбники пропонували вийти, здатися і відректися від віри, але не досягнувши успіху в переговорах, засипали вихід величезними каменями, тим самим заживо похоронивши населення в його притулку.
Неподалік від монастиря є три джерела. Хоча вміст речовин у них однаковий, на смак вони різні.
Біля джерел перила всі у стрічках. Я досі не розумію, що символізує це пов'язання стрічок. А після побачених тут вологих серветок, навушників і навіть одноразових пакетів, ще більше не розумію цього, для мене досить дивного, обряду.
Незважаючи на величезну кількість людей, на території усього заповідника дуже чисто. В першу чергу, це заслуга тих, хто доглядає за ним. Адже по усьому маршруту розміщені як смітники, так і туалети. Дрібниця звичайно, але приємно, адже з цим у туристичних місцях такого формату завжди проблематично.
Протягом усього маршруту Вам траплятимуться гарні таблички з написами для роздумів.
Щоб спуститися до хвиль Дністра, ми долаємо невеликий маршрут стежинами і краєвидами, які викликають спогади про Крим. І це не дивно, адже за кількістю сонячних днів та кількістю тепла на квадратний метр Бакота не поступається Ялті. І найцікавіше, що вчені вже довели - Бакотський клімат повністю відповідає клімату Ялти.
Тут пахне морем... Я не можу передати Вам тих відчуттів, які охопили мене в той момент, коли мої ноги відчули на собі невеличкі хвильки Дністра... Але я з упевненістю можу сказати, що рай на землі - саме тут.
Як на мене, то це святе місце і воно має надзвичайно сильну енергетику. І звичайно кожен мандрує зі своєю метою, але тут він однозначно може віднайти щось своє.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Мандруємо разом: музей мініатюр "Замки України" у Кам'янці-Подільському [ФОТО]
