Дорога в Тайкури починається біля східної околиці Рівного, а потім довгим спуском проходить через село Колоденку. Знову підйом, потім кілька кілометрів по плато, і ось відкривається живописна панорама невеликого села з високим пагорбом, на вершині якого видніються руїни, а точніше говорячи – лише окремі фрагменти замка Вишневецьких.
Перша згадка про Тайкури датується 1570 роком. В 1583 році село належало Шпановському, після весілля Теодори Шпановської (Чапличівної) з Юрієм Вишневецьким відійшли до впливового князівського роду Вишневецьких. Після отримання містечком магдебурзького права, його населення помітно збільшилося, пожвавилося ремісниче життя. На початку 18 ст. Тайкури переходять до Пепловських. 1778 року граф Юзеф Мьончиньський продав свою частку маєтку в Тайкурах пану Млодзєйовському.
Таємні гори, так пояснюють польські джерела походження назви села. За версією Володимира Рожка, назва походить від імені ченця який тут жив та заснував скельний монастир, на місці якого був побудований костел. На користь стародавності поселення свідчать і «археологічні знахідки, знайдені в околицях Тайкур, свідчать, що місцевість ця була заселена в добу неоліту, а серед могил-курганів, розкопаних у кінці ХІХ - поч.ХХ ст., виявлено давнє волинське поховання за старовинним похоронним обрядом» .
В квітні 1614 Тайкури отримують магдебурзьке право та королівські привелегії на торгівлю та ярмарки. У привілеї також зафіксовано і міський герб, що мав використовуватися на печатці: зображення св. Юрія Змієборця. Цей герб дано було в честь патрона Юрія Вишневецького.
Побували Тайкури у власності Кірдеєїв-Тайкурських, Чаплицкі, Вишневецьких, Сапегів (1650), Чолханських. Ця земля є батьківщиною для поета Яна Павла Вороняча, тривалий час тут жив та творив письменник Крачевський. На початку 18 ст. власність переходить до рук родини Пепловських, з 1822 до Ілінських.
Нині у Тайкурах знаходиться старовинний костел Святого Лаврентія та залишки замку Вишневецьких.
КОСТЕЛ СВЯТОГО ЛАВРЕНТІЯ
Костел являє собою цегляну, хрестоподібну в плані споруду, має оригінальну систему хрестоподібних склепінь та арок перекриття. Територію костелу обгороджено високим цегляним забором, прямокутним в плані, витягнутим зі сходу на захід. З південно-східного боку забору розміщено в’їзні ворота, а північно-західній частині – трьох арочна цегляна дзвіниця.
Костел св. Лаврентія був побудований у стилі бароко у 1710р. Фундатором виступив власник - Вавринеч Пепловський. Місцева легенда розповідає, що собака цього пана вирив з землі скарб. Щоб віддячити Богові за такий щедрий подарунок він будує костел. Цегляний однонефовий з витягнутою апсидою та двома низькими капелами, Фасад скромні – позбавлені декору, інтер’єр прикрашають лише пілястри з профільованими імпостами. Колись тут був його портрет, а також портрет біскупа Чоланського. Також зберігалися старовинні церковні речі 16-17ст.
Костел в аварійному стані, а точніше сказати в дуже аварійному стані. Чи встигне він дочекатися поки до нього дійде черга по відновленню поляками «своїх» святинь невідомо. А поки що стоїть колишній красень з потужною дзвіницею оточений товстим муром і чекає.
ЗАМОК ВИШНИВЕЦЬКИХ
Оглянувши костел усередині та ззовні можна вирушати в пошуках замку.
Обійшовши костел, піднімаємося в гору по стежині. Якщо на пагорбі бачите одинокого солдата, значить ви йдете у правильному напрямку.
Вибравшись на гору можна зробити висновок, що саме на цій пологій ділянці колись і стояв величний замок.
Колись кам’яний та цегляний замок мав кутові вежи, їх єднали мури, був підйомний міст. Замок в плані був регулярним. Цей замок був побудований на початку 17 ст. Вишневецькими на місці старого дерев’яного. На той час гору оточувала річка Сорока з одного боку, а з іншого гора мала різкий обрив. В 1825 замок занепав після пожежі. А з щедроти Олександра Іллінського у 1876р був проданий іудеям на розібрання цегли для будівництва.
Зараз збереглася південна вежа, була вона висотою під 30 метрів та виконувала роль дозорної. Як завжди існує припущення, що з замку вів підземний хід до костелу.
Повертаючися назад до центру села, звідки можна повернутися додому на костел відкривається зовсім інший, захоплюючий вигляд.
На околиці села також можна подивитися залишки каплички на польському цвинтарі. Наймолодші могильні плити датуються першої половиною ХХ століття. Пояснюється це тим, що після ІІ світової місцевих поляків переселили до Польщі, а тих хто переселятися не хотів – вивезли до Сибіру.
Цікавої Вам мандрівки разом з rivne1.tv.... Далі буде
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Люби і знай свій рідний край! Як добре ти знаєш Рівне нщину? [ТЕСТ-ЧАСТИНА 1]
Люби і знай свій рідний край! Як добре ти знаєш Рівне нщину? [ТЕСТ-ЧАСТИНА 2]
