Гра з глядачами
У своєму дітище Трієр сміливо експериментує зі змішуванням кіножанрів, спеціально розбиваючи сюжетне оповідання на окремі глави, він знімає їх, застосовуючи різні техніки: перше – як справжню мелодраму, наступну – як комедію, іншу – практично як знущання і глузування над аудиторією глядачів. Часом задумку режисера не могли передбачити навіть актори. «Німфоманка» – складний проект в сучасній кіноіндустрії. Але до заключного епізоду, моменту фінальних титрів з усієї сум'яття проявляється істинний шедевр, сміливе і потужне полотно.
Сюжет і актори
«Німфоманка» починається з того, що якийсь немолодий чоловік Селігман (Стеллан Скарсгард) відправляється в магазин за покупками. Випадково він в підворітті знаходить лежачу практично в несвідомому стані побиту молоду жінку (Шарлотта Генсбур). Оскільки та благає героя не викликати ні швидку, ні поліцію, він відводить незнайомку до себе додому, вкладає в ліжко і намагається відпоїли гарячим чаєм. Дівчина представляється Джо і погоджується розповісти жалісливих чоловікові, як докотилася до такого життя. Актори фільму «Німфоманка» авторитетно заявляють, що спогади головної героїні і складають основу структури першої частини картини.
Сюжет включає розповідь про життя, починаючи від дитинства і юності до першого сексуального досвіду і чіткого графіка відвідування різноманітних партнерів-коханців, щедро розбавленого іграми з незнайомцями в під'їзді. Романтична лінія прослизає досить ненав'язливо, представляючи собою томління по єдиному чоловікові, якому, як не дивно, вдалося вислизнути від героїні. У фільмі змінюються з хронометражем не тільки епізоди, а й актори. «Німфоманка» особлива тим, що Шарлотта Генсбур протягом картини залишається суто оповідачкою, а в ролі молодої героїні виступає актриса-дебютантка Стейсі Мартін. Роль батька виконав Крістіан Слейтер. Першого партнера і останнього в цій частині зіграв Шайя ЛаБаф. Ну а слухача, коментатора, фахівця із класичної музики, вищої математики і риболовлі – згаданий вище Скарсгард.
Авторська розповідь
Під час перегляду картини першим, на що звертають увагу глядачі, є використання перевіреного літературного прийому, коли авторська розповідь раз у раз перебивається розповідями окремих героїв, причому відносяться до подій минулого. Цей спосіб подачі матеріалу порахували кращим брали участь у зйомках актори. «Німфоманка» має перевірене будову: ілюстрований флешбеками розповідь про сексуальні пригоди головної героїні раз у раз переривається коментарями слухача.
Крім цього, в оповідання із завидною періодичністю втручається сам творець, то зумисне іронічно розділяючи сповідь героїні на глави з назвами, то розкидаючи по всьому екрану друковані титри, то демонструючи казна-звідки взявся клювання риби, то вказуючи на усілякі відсилання. Всі ці авторські витівки схожі на постмодерністську гру, якої Трієр дає зрозуміти смотрящему, що не варто сприймати що відбувається на екрані однозначно серйозно. При тому все ж примудряється домогтися суто драматичного ефекту в епізоді смерті батька головної героїні і викликати істеричний регіт в приголомшуючою сцені з Умою Турман.
Цю провокаційну казку, притчу для дорослих багато сучасних кінокритики охрестили просвещенческом романом-вихованням, повідомляє faqukr . Він дратує, злить, веселить, розбурхує і лякає, викликає масу емоцій, в якій немає місця спокою й затишку. А чого ще можна було очікувати від Ларса фон Трієра?
