У тісному зв'язку з віруванням, що волосся має магічну силу, знаходиться й вірування, що доля людини, і зокрема її життя, залежить від її волосся. У билинах про Святогора-Самсона оповідається, що коли він запитав Микулу про свою долю, той скерував його до коваля. Знайшовши його, Святогор довідався, що він саме кував два волоски — кому з ким женитися. Вказав він тоді і Святогорові його будучу жінку (М. Грушевський "Іст. укр. літер" IV, 220).

Обряди, пов'язані з остриженням волосся

Коли ж звичай стригти волосся все-таки бере гору, саме стриження обставлялося різними обрядами, що мали б оберігати від небезпек, зв'язаних із постригом. Проте і вже обстрижене волосся небезпечне колишньому їх власникові, бо може стати знаряддям чар. Тому, наприклад, коли сіамському хлопцеві обстригали волосся, клали його в човничок із бананового листя і пускали за водою в найближчій річці. Сіамці вірять, що таким чином не тільки волосся буде в безпеці, але що із ним разом попливе і все те недобре, що може бути у вдачі дитини. В Україні радили обстрижене волосся також кидати в річку, або спалити. На Звенигородщині стрижене волосся пускали за водою, а подекуди його перше заліплювали в тісто і запікали, а потім давали дитині те печиво розломити, причому дитина мала сказати: "Погане!" а потім теж пустити за водою, — "щоб голова здорова була". Тут уже додається, як бачимо й народне пояснення, що випливає зі символіки води, як здоров'я (Ястребов в Кіевс. Стар. 1895, X, 1-2).

Забобони та народні вірування

Якщо птах понесе острижене волосся у своє кубло, то людина нібито потерпатиме від болю голови (Проф. Сумцов в Кіевс. Стар. 1889, XII, 585-88). Ястребов теж записав вірування, що "подекуди волосся від дівчат кладуть під стріху, щоб ворона не понесла, бо тоді волосся не ростиме" (там же, 189-й, X, 2). Так само і в гуцулів говорили, що коли миші забирають обрізане волосся, щоб зробити собі з нього гніздо, то людина, якій те волосся належало, терпітиме на біль голови. Подібне забобонне вірування існувало і в Німеччині, і в Сасексі в Англії. (Фрезер "Золота галузка", І, 19). У Норвегії натомість твердили, що обрізане волосся збирали кажани і відносили їх чортам, які таким чином набирали великої сили над людьми, яким те волосся належало. Тому там радили стригти волосся під час Служби Божої і негайно закопувати в землю, або ж палити. Ще в давній Авесті сказано, що той, хто стриже волосся або нігті й кидає після себе обрізки, сприяє розмноженню нечистої сили. Тому, хто стриже волосся чи нігті, мусить занести обрізки на 20 кроків від вогню, на 30 від води, і там закопати в землю так глибоко, як тільки можливо (К. Ст. 1889, XII, 588).

Обстриження як кара чарівникам

Як згадувалось, люди, що особливо могли побоюватися, що їх волосся може стати об'єктом чар, уникали взагалі стригтися, і тому довге волосся, як у Франції, набирало значення королівської гідности. І в нас в Україні довгий час довге волосся було знаком мужеської (і тим більше жіночої) гідности. У "Руській Правді" князя Ярослава Мудрого передбачено гостру кару тому, хто обстриже кому голову або бороду. І хоча у князя Святослава, коли він приїздив на побачення з візантійським імператором Цімісхієм, голова була зовсім оголена, але "з одного боку висів довгий чуб, що означав значний рід..." Всі чоловіки з родини Святослава і князя Ярополка мають волосся, хоч обстрижене, але не дуже коротке, — його видно з-під шапки. А коли Андрій Боголюбський в 1172 р. прислав наказ Ростиславичам вибиратися з України на Берладь, Мстислав наказав на сором обстригти Андрієвого посла і відіслав його з відповіддю. З того війна 1173 року.

Символ краси

Довге волосся в дівчини було символом краси (див. Коса). Виходячи заміж, мусила принести в жертву шлюбові своє волосся — вкрити його очіпком. Вона ніколи не повинна була більше показуватися людям з непокритою головою, бо то було б непростимим кокетством і тому — соромом. Та вже найбільшим соромом було б "світити волосом" старшій жінці. У селі Борисівці на Валуйщині казали, що, кожна жінка, що в хмарний день "світить волоссям" на дворі, так само, як і відьма, може розігнати хмари і викликати посуху. (Етн. 36.НТШ II, 36).

Поховальні обряди

У Галичині, як тільки розносилася вістка про чиюсь смерть, зараз же всі дівчата, споріднені з покійником, розплітали волосся: "аби йому дорога не була заплетена на той світ". Отже, тут народне пояснення ґрунтується на загальнопоширеному віруванню в затримувальну чи гальмувальну силу всяких вузлів (див. Вузол). Але треба приймати на увагу й загальну символіку цього акту: "Розпущення волосся — це символ покути і горя, відрухів, що в них не можна думати про красу та естетику" (Ронкетті "Словник Символів" стор. 766). Цікаво, що в Карпатській Україні і чоловіки, коли в їх хаті є покійник, "ходять без капелюха", себто простоволосі (Етн. 36. НТ-Ш, II, 24). Проте, ходження з непокритою головою на знак жалоби не поширюється на заміжніх жінок, — вони і в цьому випадку мусять мати покриту голову, як знак їх упокорення чоловікові. Дуже можливо, що звичай покривання волосся у нас — звичай християнського походження, — бодай, в Італії ще досі рідко яка жінка зайде до церкви, не прикривши волосся якою хусткою: цей звичай виводять із навчання ап. Павла: "Усяка жінка, що молиться, або пророкує, не покривши, голови, осоромлює голову свою; одно ж бо воно й те саме, якби була обголена... Чоловік бо не має покривати голови, образом і славою Божою бувши, жінка ж — славою чоловіка. І не сотворено чоловіка ради жінки, а жінку ради чоловіка. Тому і мусить жінка знак власти мати на голові ради янголів..." (І. Коринт. XI, 5-10).