Я закриваю очі , щоб не бачити твій біль . Я закриваю вуха , щоб не чути постріл . Та , вірю я , що ти – живий Адже герої не вмирають , точно !
Я дякую за спокій там , де я живу . Я дякую за чисте , мирне небо , І за душі твоєї глибину . Цінуй такого сина , матір-Україно !
Він твій , він повністю давно вже твій . Охороняє тілом , розумом , думками . Лиш тільки рідна матір спить у самоті , І подушки її вмиваються сльозами .
Вона чекає , вірна та покірна . Все терпить адже духом сильна . Хоч мучиться , страждає - знову терпить . Ця мить чекання – рівноцінна смерті .
Заплаче : У сні узріла соколика свого , милесенького сина . Якою , ох , якою їй ціною , звільняється від ворога Вкраїна . Від врага-брата , що вже тут й казати …
Мовчить . Слова давно вже втратили ціну . Кому , скажіть , кому за це важке страждання , Та й приписати мертву ту вину ?
Та що ж вина , хіба вона поверне сина ? Хіба поверне мирні ті літа : Коли маленького на рученьках носила , А він її у очі цілував .
Прийшла війна й сказав: «Бувай матусю . Здорова будь , мене не забувай . В ночі тихенько Богу помолюся , А ти в дорогу свою пісню заспівай .
Ну все . Не треба , мам , тихіш , не плач . За тебе йду , й за другу свою матір. Її ж , як і тебе люблю . Проте любові ці дві - гріх рівняти .
Адже Вкраїна наша – ми з тобою , Сусіди й мільйони українців . Бажання жити все ж перемагає зброю . Несемо тяжкий дар - писати на новій сторінці .
На чистій , незалежній , хоч би навіть кров’ю . Її не жаль на долю всім живим»… Отож , цінуй своє життя , мій побратимцю , Його оберігає вірний син !...
Я далі вуха закриваю , Стараюся не чути кількості убитих . Я вірю , ні , я точно знаю : Серед живих , герою , бути гідний ти .
