Понад 2 десятки років ці слова доводиться чути тим, хто за наказом своєї держави виконував, як тоді казали, інтернаціональний обов'язок. 21 рік тому останній радянський солдат покинув кордони Афганістану. Молоді хлопці, вчорашні школярі виконали свій обов'язок із честю. Але з неоголошеної війни вони поверталися не переможцями. Війна для цих людей не закінчилася й донині. Вже удома, в мирній Україні вони щодня виборюють своє право на місце під сонцем.

Ці чоловіки – двоє із понад трьох з половиною тисяч вихідців з Рівне нщини, які воювали в Афганістані. Їхні історії схожі на історії усіх, по чиїх долях проїхала важкими гусеницями чужа війна. Про те, що було „там”, „воїни-афганці” згадують неохоче. Кажуть, надто тяжко переживати усе знову. Навіть довгоочікуване повернення з війни додому не принесло їм бажаної радості.

Людям, які пройшли через війну, мирне життя давалося непросто. Тим більше, що Батьківщина не зустріла їх розкритими обіймами. Ті, хто пізнав справжню ціну життя, обов'язку і дружби – стали зайвими у суспільстві фальшивих цінностей.

Загартовані, але не зламані війною, вони не втратили віри. Сергій мріє, що новітні технології колись дозволять йому знову бачити. Володимир - про ліпше життя для своїх дітей. І разом сподіваються, що їх та їхніх живих і полеглих побратимів не забуватимуть на рідній землі.