- Коли вперше усвідомили, що хочете пов'язати своє життя з журналістикою?
- У мене з журналістикою пов'язано дуже багато. Тато у мене теж журналіст. Останні 4 роки я активно займаюсь тележурналістикою і мені це подобається. Але я вважаю, що тут є різниця між журналістикою, коли ти пишеш, і телевізійною журналістикою. Адже, коли ти вже стаєш телевізійним журналістом та у тебе вже є кілька десятків сюжетів, а також коли ти вже більше розумієшся на певних темах та співпрацюєш з операторами та монтажерами, і що найголовніше, якщо тобі це подобається, то це, мені здається, до кінця життя буде подобатись. Як казала наша колега: "Це як наркотик". Адже спробувавши тільки раз, уже не зіскочиш.
- Як саме потрапили на Рівне 1?
- До того як я почав працювати на Рівне 1, я писав у різних місцевих газетах та сайтах. Потім я побачив вакансію журналіста саме на Рівне 1. Після стажування мене взяли на роботу. Так і працюю тут майже 5 років. Хоча за освітою я професійний політолог, закінчив РДГУ за спеціальністю "Політологія", тому мені легко працювати з політиками чи вести політичні ефіри, ток-шоу та дебати.
- Чим запам’ятався перший робочий день на Рівне 1?
- Перший робочий день на Рівне 1 запам’ятався зйомкою з неперевершеною телеведучою та журналісткою Світланою Сиротою. Я з нею поїхав тоді на зйомку і все було дуже круто, адже я зовсім по-іншому уявляв процес зйомок, написання сюжетів та монтажу. І це було дуже захоплене відчуття.
- За 5 років роботи на телеканалі, напевне, траплялося багато смішних випадків. Розкажіть нам про них.
- В житті людини, особливо телевізійника, завжди трапляються безліч кумедних випадків. Тому якийсь один виділити важко. Але це стенд-апи, смішні інтерв'ю, особливо тоді, коли ти береш інтерв’ю в одного із чиновників Рівне нщини, а у нього починає дзвонити телефон і починає грати "Мурка". То це трохи якось смішно.
А так, багато було кумедних випадків пов'язаних саме з роботою. Буває і таке, що приїхавши на конференцію забуваєш включити мікрофон. Для телевізійника це вже кумедно, бо це - ази журналістики. Хоча це не кумедний випадок, а скоріше помилка журналіста.
- Які маєте ще захоплення, окрім журналістики?
- Я дуже люблю футбол. Просто обожнюю. Я колись займався у футбольній секції. І зараз є фанатом окремих футбольних клубів, таких як "Карпати" Львів, італійський футбольний клуб "Рома" з Риму та інші. Тому я намагаюсь переглядати їхні матчі, якщо не виходить - тоді переглядаю повтори. Найцікавіші моменти їхніх матчів читаю в новинах цих футбольних клубів. Футбол мене дуже притягує.
24 години на добу я працюю, тому що я постійно на зв’язку, адже інколи можуть зателефонувати і в 4 ночі, тому на захоплення часу не залишається.
Також я люблю слухати гарну музику. Мені подобається, наприклад, Ляпіс Трубецкой, "Океан Ельзи", гурт "Тінь сонця", "Плач Єремії". Пісні останнього гурту знаю напам'ять, коли є натхнення, тоді переслуховую.
- Яких правил дотримуєтесь на роботі?
- Основним правилом, як керівник відділу інформації, я вважаю не брехати нашим глядачам та доносити максимально правдиву інформацію.
Також важливе правило - не спізнюватись на зйомки. Мене дуже дратує, коли ти сам або хтось з твоїх колег запізнюєшся на зйомку і доводиться телефонувати та казати "Вибачте, почекайте ще 5 хвилин". Я не назву себе пунктуальною людиною, але в роботі це є одне з основних правил, якого я стараюсь дотримуватись сам і прошу цього від своїх колег.
- Чому навчаєте своїх працівників?
Насправді навчаю всьому, навчаю жити. Адже в нас є молоді працівники і їх потрібно навчити, спочатку, просто жити, а тоді вже і інше. Допомагаю в усьому чим тільки можу по роботі і не тільки.
