- Пані Тетяно, розкажіть чим займалися та де працювали на Луганщині?
– Я себе відношу до категорії соціально-активних людей, які мають активну громадську позицію. 20 років я прожила на Луганщині. Працювала спеціалістом, соціальним працівником, педагогом. Останнє місце моєї роботи – прес-служба губернатора. Я була організатором лемківського фестивалю «Ватри» в с. Переможне, де й познайомилася зі своїм чоловіком.
- Ваш чоловік залишився в с. Переможне. Чи підтримуєте з ним зв'язок?
– Так, звичайно, ми спілкуємося по телефону. На превеликий жаль, чоловік приїхати до нас з донькою не зможе, та й зрештою у нього на це поважна причина. Ще до того, як почалася війна, для батька чоловіка зробили операцію і наразі він паралізований та зовсім не в змозі рухатися. Там вони живуть у погребі. Води, світла, газу немає, а їсти готовлять на дворі на вогні. Чоловік став зовсім інший: переляканий, зазомбований, постійно мовчить.
- Ви плануєте повертатися назад на Луганщину?
– Повернутися назад до Луганська – означає поїхати, щоб тебе вбили, бо таких як я там відстрілюють зразу. Там і діти не зупинять,- говорить Тетяна. Спершу, коли приїхала сюди, я думала про те, щоб повернутися, адже там залишилося все нажите за 20 років. Та зараз розумію одне – якщо повернуся туди, то залишу дитину без матері.
- На які найнеобхідніші речі наразі потребуєте Ви з донькою?
– Найнеобхідніше це, звичайно, теплі речі, взуття. Взуття для Насті вже є. На вулиці вже похолодало, потрібен обігрівач. Також памперси розміру 4+, 5 для дитини та по можливості тепліший одяг та взуття для мене.
- Як вам у Рівному живеться?
– Не побоюся цього слова, нині ми живемо у мальовничому місті України. Тут тихо, спокійно... Дитина уже забула слово «мама бах». Ми ходимо до парку й « гойда, гойда». Люди привітні, завжди допоможуть у транспорті, ніхто не сердиться, коли з коляскою сідаю в автобус. І взагалі якось все так спокійно, в повітрі не чути запаху війни…
- Хто допомагає Вам ?
- Я не очікувала на таку підтримку та розуміння від людей. Я дуже вдячна простим людям, які піклуються про нас з донькою: приносять речі, їжу. Також за організовану для мене й доньки благодійну фінансову підтримку в складні для нас часи.
- Які Ваші плани на майбутнє?
– Перше та найголовніше - пошук житла. Це головна проблема, яка потребує негайного вирішення. Також потрібно влаштувати дочку до дитячого садочку. У мене в планах влаштуватися на роботу. Потрібно якось пристосовуватися та звикати до життя у Рівному.
