Його звати Сергій, йому 28. До війни він жив у селі на Рівненщині й працював лісорубом. У лісі було все звичне — тиша, робота руками, і спокій, який не порушити зайвими словами. Сьогодні — боєць 5 батальйону 104 окремої бригади ТрО ЗСУ “Горинь”. Його позивний — «Бобер». І він точно відповідає суті: мовчазний, витривалий, упертий. Уже понад рік Сергій на службі. Без пафосу. Без скарг. Без слів, яких не треба.

«Позивний ще з мирного життя. Так мене називали, коли в лісі працював. Лісоруб — то, знаєш, теж характер. Тихо, стабільно, без істерик. Так і тут».

Службу описує просто: «Прекрасно». Побратими, каже, сильні, досвідчені, завжди підказують, коли треба. Тут він у строю, серед своїх. Тут — його місце.

«Мене ніхто не змушував. Просто прийшов і став. Бо інакше не можу. Як не я — то хто?»

Найбільше любить стрільбу — це видно, щойно згадує про зброю. Очі загоряються. Але й тут — без зайвого:

«Автомат — це моє. А ще “покемон” — теж стріляв, прикольно. Коли в руках зброя — розумієш, що маєш силу».

А от найважче?

«Та нічого складного. Все просто. З льоду», — відповідає коротко, ніби кидає відповідь сокирою. І ти віриш: справді — нічого складного. Бо він не ускладнює. Нових захоплень у війську не знайшов. Каже — працює, як і в лісі: мовчки, впевнено, системно.

«Є робота — треба її робити. У нас тут не про хобі. Тут про витримку».

Родина — окрема тема. Сергія чекають бабуся і сестри. Часто телефонують, питають, коли буде вдома.

«Думаю, восени. Побачу їх — то буде добре. Додому хочеться. Але ще трохи триматись треба».

Інтерв’ю завершується, але ми просимо: скажи щось для українців. Щось важливе. Бо хто-хто, а такий, як “Бобер”, точно має що сказати — і бути почутим.

«Бажаю всім мирного неба. Віри в армію. Віри в український народ. І віри в Перемогу. Бо ми своє зробимо. Просто довіртесь».

Сили територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони "Захід" 104 бригада тероборони ЗСУ "ГОРИНЬ"