З чого почалась благодійна діяльність?
Після закінчення Київського Біблійного інституту в 2000 році поїхав місіонером у Луганську область. Кращі 15 років мого життя пройшли на Донбасі [ред. – усміхається]. Схід України духовно досить бідний в порівнянні зі Заходом, тому нашою метою було це виправити: проповідували слово Боже, проводили лекції в різних навчальних закладах на духовні та моральні теми, випускали всеукраїнську християнську газету. Робили те, що в наших силах, наприклад, організовували роздачу гуманітарної допомоги та благодійні заходи для діток. Для них намагалися робити найбільше, зокрема для дітей з інтернатів, адже малеча не винна у тому, що з ними сталось.Велику увагу приділяли людям із залежністю та намагались направити на правильний шлях у християнських реабілітаційних центрах. Багатьох буквально витягали з того світу. Частина з них, звичайно, повернулась до минулого життя, але радує те, що є багато тих, хто почав жити по-новому і відчув щастя в Ісусі Христі. Найбільше добрих справ ми мали змогу зробити під час війни. Відсутність заробітних плат та пенсій доводили людей до відчаю. Я ніколи не думав, що мені доведеться бачити голод. Це страшно…
Тому було прийняте миттєве рішення – провести благодійну акцію з роздачі харчових продуктів. За раз приходило близько 800 людей, щоб отримати хліб, і для кожного це було вкрай важливо... У 2015 році в силу обставин був змушений переїхати на свою батьківщину – Рівне нщину. Вже тут з початку 2016 року ми почали працювати над заснуванням нової общини – церкви «Христос є відповідь». У мене виникло бажання допомогти воїнам, які повернулися з війни, адже я розумію, які жахи вони пережили. Смерть і біля мене була надто близько, я двічі потрапляв під обстріли і лише з Божою допомогою мені вдалося вижити. Знаю, як воно – відходити...
Ми шукали військовослужбовців та надавали їхнім родинам моральну та психологічну допомогу: спілкувались, слухали, підтримували… Також почали проводити консультації для тих, хто має проблеми із зором на Рівне нщині , на яких люди безкоштовно можуть отримати окуляри. Коли було тепло, то проводили багато дитячих заходів: ставили батут, роздавали солодку вату, влаштовували ігри. Їм багато й не потрібно, головне – це враження. Це були цікаві свята, для нас – особливо: не зважаючи на втому, на душі так добре [ред. – усміхається]. Я раніше чув, що у Карпатах проводять дитячі табори. Мені хотілось здійснити для когось цю мрію, хоча на той час це було щось нереальне для нас. Але лише за рік ми змогли провести 6 таборів у Карпатах. Я щасливий, що десятки людей з різних куточків України перший раз в житті побували там завдяки нам.
Більше читайте на 26-27 сторінках 2 випуску журналу "SURENZH"
Приєднуйтеся до нас у соціальних мережах!
