Навесні, як тільки зійде сніг,на галявинах з'являються маленькі білі квіточки, а саме маргаритки.
Люди ще називають їх материнськими сльозами. І в народі існує про це така легенда.
Колись, дуже давно, на наш край нападали татари. В одному із українських сіл жила бідна вдова. Мала вона трьох синів-козаків - один кращий іншого.
Коли ж сини стали дорослими, мати думала, що приведуть невісток, а їй і поміч буде. Але все сталося не так.
Страшною хмарою посунуло на Україну татарське військо. Пішла та сила вгору по Дністру аж під Карпати грабувати народ і в полон забирати: молодих хлопців на галери, а дівчат - для гаремів ханських та султанських.
Зібралися три сини тієї жінки також йти воювати. Попросили в матері благословіння, поклонилися, взяли мечі, осідлали коней і поїхали з побратимами на ворога.
Люта битва була, бо не рівними сили виявилися. На одного козака по п'ять ворогів нападало. Але татари відступили, бо багато бусурманських голів лишилося над Дністром.
Поверталися з перемогою хлопці додому по білому снігу, що випав після битви. Радісно зустрічали їх. Але для матері-вдови принесли вони сумну звістку: її два сини впали у запеклому бою, а третього, порубаного, забрали татари з собою.
Босоніж бігла мати по білому снігу за третім сином і тяжко голосила. Гіркі сльози падали з її очей. Від них танув білий сніг. Де впала сльозина, там розквітала маленька квіточка.
Ось через це люди і прозвали ці квіточки материнськими сльозами, а ми знаємо їх як маргаритки.
