І залишається вірити і сподіватись почути від наших осіб слова заперечення. А що? Візьме законно обрана особа і скаже «Я не така, я чекаю тролейбуса!». Скажете, мрії? Ви маєте рацію. Із сучасним депутатським корпусом ради будь-якого рівня сподіватись на це доводиться все менше і менше. Хоча і з цього правила бувають винятки.
Сьогодні, повертаючись з фіналу конкурсу «Студент року», спостерігав у звичайній рівненській маршрутці №47 справжнісіньку картину маслом «Не ждали!». На майдані Незалежності в маршрутку зайшли… директор ВАТ «Рівень» Мар’ян Года з родиною. Не знаю, чи впізнали їх звичайні пасажири, а я точно впізнав і приємно «офігев». Тим часом родина весело-миролюбно між собою спілкувалась. І як мені здалося, обговорювали, скільки ж коштує проїзд. Зрештою, вийшовши на зупинці «Пивзавод», дали водію більше одногривневих купюр, ніж потрібно. Той навіть здачу повернути не встиг. Отакої! Дрібничка, але приємно. Згадуєш одразу Руслана Мальованого, котрий, балотуючись на посаду міського голови, не знав, скільки коштує проїзд у тролейбусі. Тепер пан Мальований та інші депутати мають у кого спитати. Принаймні за маршрутку.
Правда, це приклад не єдиний. Доводилося їхати в одній маршрутці і з депутатом обласної ради Олегом Ковальчуком. Цей список можна продовжити. Тому прошу в коментарях розповісти – з якими депутатами їздили ви? Сміливіше! Народ має знати своїх героїв.
