Кажуть, що там, де два українці – три гетьмани. Погано, скажете? Це дивлячись з якої точки зору розмірковувати. Що поганого у бажанні керувати власною державою чи краєм? Не вміємо домовлятися, - припустімо. Німці, американці теж не вміли… То діло наживне. Гірше інше. Українці хоч десять гетьманів виберуть, та всіх їх вмить змішають з гноєм та обплюють! Чому так? Бо зариваються (зарвалися), стають вище над іншими. А чому зариваються – бо мить влади така коротка. 

Неповага до всіх і вся. Класик радянського гумору Михайло Задорнов каже: « У жителів колишнього СРСР (на відміну від західних держав) поняття держави і батьківщини не тотожні. Наприклад, люди не платять податки. Не платять проти держави, бо за батьківщину образливо». А на ділі навіть гірше. Обрали лідера. Слабак – заплювали, на всі краї розтрубили, що у нас лідер – нікчема. Й ходимо задоволені, адже показали свою силу. Обрали сильного – сидимо боїмося, тихенько поливаємо брудом на кухнях. Та ні, не боягузи. Як допече, кидаємось убій, навіть не переконавшись в об’єктивності нашої мети. Головне - «показати кузькіну мать». 
«Інфекція», яка роз’їдала українців, поширилась з братніх країн. Вона роз’їдала нас понад 700 років, її не викурити силою волі. Вона лікується – століттями, війнами за незалежність, революціями, боротьбою за добробут своїх близьких та краю.
За 20 років незалежності маємо покращення. Незначні. Приїжджає Презедент\Прем`єр\депутат\ міський голова - ми йому: «Добрий день! Чого бажаєте, вельмишановний?» Тільки розвернувся їхати - плюємо в спину: «А щоб ти здох, хапуга! Бандит безсовісний. Купив собі владу!» 
Чомусь середньостатистичний українець переконаний – він найрозумніший, найкрасивіший, найгосподарніший. Всі інші – ледарі, виродки, недоумки і бандити. А це й сусіди, свати, начальство, влада, олігархи… Вони – тупі, а ми - кращі. Все вміємо. От тільки раз якось зберемося з духом і зробимо… Хай буде їм така послуга. То їм потрібно, а нам і так добре. 
З такою легкістю словесно поносимо сучасну владу – ющенків, тимошенків, януковичів, матчуків і хомків…. Ну нехай. Заслужили чи ні, - час покаже. Так же ж не гребуємо плюнути і в могилу. Вони ж то вже точно здачі не дадуть. І байдуже, скільки років минуло з дня смерті Червонія, Чайки – жовчі у нас на них ще з запасом вистачить. 
Ще простіше причепитися до пам’ятників. Злочинці, бачте, наставили чужих вождів. А чиїми руками ставили? Що ж за дурень на всю горлянку вихваляв героїв, на демонстрації ходив? Руйнуєте пам’ятники (байдуже кому) – ваші діти і внуки руйнуватимуть і топтатимуть ваші могили! Слабо поставити нові? Вписати в історію країни нових героїв. 
Звичайно, простіше плювати на всіх. Досягли успіху Клички – так вони ж мову добре не знають, - на палю! Перемогла Руслана – так воно ж западенська запроданка! Розробив завод нові технології – то вони вкрали! Поставив сусід новий паркан, - то, гад, він у мене награбоване хоче сховати. 
А ви хотіли, щоб у вас була така сім`я? З такими родичами, як ви? То чого ж хочете зробити такою Україну? Може, досить? А то так і залишитеся некультурною бидлотою. І я, чого гріха таїти, разом з вами.