Події останніх днів нікого не залишають байдужими. Як наслідок – так не могло бути вічно. ЦАРСТВУВАННЯ СЛУГ НАРОДУ НАД НАРОДОМ – ЦЕ НЕ ПАРАДОКС? Ми обрали людей за наші гроші нами управляти, а вони нас добивають. Не можна постійно дурити свій народ, не можна його обкрадати, не можна постійно так жити безкарно. Досить терпіти! Потрібно щось робити! Але що конкретно, поки ніхто не може запропонувати й скерувати. Само по собі усе не стабілізується і не налагодиться. Невже це не розуміє президент? Не хоче розуміти! І як може зрозуміти, коли власним прикладом своєї сім’ї неймовірно збагачується під час нібито кризи. А чи не позор для нації нинішній голова нашого уряду?
Криза – це бізнес олігархів, бізнес з надприбутками. Криза – це привід виправдання перед народом, затягніть паски, потерпіть трішки, беріть лопату й копайте, годуйте свою сім’ю!
Кучка олігархів обікрала всю Україну. Наша держава найбагатша, але усе багатство сконцентроване у них. І цього ще мало! Так скільки ж їм потрібно?
Україна, як одна з найбільших і найбагатших держав має право і можливості стати лідером в економіці, культурі та рівні життя! Але сьогодні Україну розглядають як ринок збуту, з великими запасами сировини, дешевої робочої сили, транзит між сходом і заходом і т.д. І так на нас дивляться як з російської сторони, так і з Європи та США. Тільки з різними трактуваннями. Звичайно, що кожен з нас хоче жити за європейськими стандартами. І так і має бути! Але і в Україні є багато цінностей, які ми маємо берегти й впроваджувати в життя Європи. Нам є чим пишатись і що берегти! Адже ми по суті в центрі Європи! Але ж якщо замислитись, Європа не дуже хоче нас у такому стані. Один з прикладів - кордони. Хіба це не свідчення нас небажання? Якщо нас кличуть у Європу, то чому закривають кордони? А принизлива процедура отримання віз і черги на кордонах? Якщо у Європи є добра воля й бажання нас бачити, то, принаймні, скасували би візи й спростили процедури перетину кордонів.
І тут одними лозунгами та мітингами ці питання не вирішиш. Хто голосніше і частіше кричить «Слава Україні!» ще не є істинним патріотом свого народу. Ми вже маємо гіркий досвід помаранчевого періоду, коли, маючи практично 100-відсоткову довіру народу, лише за декілька років пересварились усі провладні колишні опозиціонери. Сьогодні ті ж самі імена й до сих пір опозиціонують. З опозиції, воно, звичайно, набагато легше говорити, критикувати, ні за що не відповідаючи, а переслідуючи лише власні інтереси. А вихід лише один і шлях до нього не простий – Україна має стати дійсно незалежною й самостійною державою з потужною економікою і з високим рівнем життя. Й цьому потрібно заставляти тих людей, яких ми обираємо. Тоді з нами будуть рахуватися усі держави й відкривати перед нами двері. А набрати кредитів від олігархів світу, що представляють МВФ, діло не хитре. Тільки їх потрібно буде потім віддавати нам і нашим дітям. А якби повернути державі усе накрадене, всього вистачило би, щоб самим кредитувати економіки інших держав!
Показовий приклад про революцію мирним шляхом в Ісландії: http://nbnews.com.ua/ru/blogs/83755/
Досить змістовні версії про можливий розвиток подій в Україні від професора Національної академії управління Олега Соскіна: http://ukrlife.tv/video--dva-stsenariya-rozvitku-podiy-v-ukrayini-soskin-video--1167
І на кінець. В нашій державі нам чужий дядя ні з Європи ні з Росії порядку не наведе. Якщо й будуть наводити, то свої порядки. Зі своїми звичаями. Чи буде тоді незалежна й самостійна Україна? Я сумніваюсь. На блюдечку достаток також ніхто не принесе. І водночас саме по собі благополуччя не з’явиться. І підписання чи не підписання угод одномоментно нічого не змінить… А врятувати нашу державу можемо тільки ми, кожен з нас, чесно вносячи свій вклад на всіх ланках управління, економіки та культури.
