На Рівненщині ткацтво досі залишається живою справою. У селі Карпилівка майстрині створюють рядна, килими, рушники та доріжки за традиціями, які в родинах передавалися поколіннями. Саме доріжки Рокитнівської громади ще торік увійшли до переліку обласної нематеріальної культурної спадщини. Наша знімальна група відвідала карпилівських ткаль і побачила, як це давнє мистецтво живе сьогодні.

За верстатом, якому близько ста років, Любов Усач із Карпилівки працює над новим килимом. У цьому селі Рокитнівської громади ткацтво досі залишається живим ремеслом. У родині пані Любові його передають уже четвертому поколінню. Каже, олись дівчата ткали до заміжжя — як частину приданого.

Килими й доріжки у Карпилівці досі використовують у побуті — ними застеляють лавки, дивани та підлогу. Матеріали для роботи майстрині беруть різні. Найчастіше це нитки, або старий одяг.

У майстерні Любові Усач часто збираються односельчанки, для них це справа для душі поза роботою.

За день Любов Усач може виткати килим завдовжки від одного до трьох метрів. Переважно працює на замовлення. Готові вироби відправляє у різні міста України, а частина її робіт потрапляла і за кордон.

Директорка Рівненського обласного центру народної творчості Ірина Баковецька-Рачковська каже: Карпилівка є одним із найпотужніших осередків ткацтва на Рівненщині. У 2025 році традицію виготовлення тканої доріжки Рокитнівської громади внесли до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

Традиція тканих доріжок нині поступово переходить у крафтове ремесло, каже Ірина Баковецька-Рачковська. Карпилівські ткалі зберігають стару техніку, але працюють і з сучасними замовленнями. Так поліське ткацтво залишається не лише частиною спадщини, а й живою справою для місцевих майстринь.