Встановлення дати святкування 25 грудня імовірно було пов'язане із Римським святом Непереможного Сонця (Dies Natalis Solis Invicti), що було введено імператором Авреліаном у 274 році і пов'язане з переходом Сонця через точку зимового сонцестояння і, відповідно, збільшення тривалості дня. На цей символічний зв'язок пізніше вказували отці Церкви, зокрема Св. Іван Золотоустий: «Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця…» і св. Авґустин: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив».
В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 р. Службу на свято Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій. У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм на честь Христового Різдва.
6 січня — останній день Пилипівського посту
До Христового Різдва триває строгий піст. Закінчується він із народженням Спасителя, яке святкують християни Східного обряду 7 січня, Західного — 25 грдня. Колись, ще в дохристиянські часи, наші прадіди в цей час мали свято «Корочуна» — день привітання сонця. Свято «Корочуна» — хліборобське свято, надихало людей надією і вірою у щасливий рік урожаю, приплоду худоби, здоров’я, добробуту та радісного життя. Наші пращури вірили, що у грудневі й січневі дні народжується чудодійна сила, що переливається у душі людей, у землю, у воду, у рослини і тварини, тому так чекали та радісно відзначали це свято. Християнство наповнило давні традиції новим змістом, християнськими ідеалами, ідеями правди, любові, всепрощення Слова, щедрості, удосконалення.
До Різдва в Україні готувалися ще з літа. Під час жнив перший, а в деяких місцевостях, останній сніп збіжжя (жита або пшениці) залишали необмолоченим. До нього додавали по кілька стеблин з інших злаків і перев’язували одним, двома, а інколи трьома перевеслами. Цей сніп вносили до хати в навечірня Різдва Христового. Називали його «дідух», «дід», «коляда» на Волині, «кріль» (король) на Холмщині, «зажин» на Чернігівщині, «баба» в Чорткові на Тернопільщині”. В деяких місцевостях «бабою» називали сіно або, яке також вносилося до хати й слалося по підлозі та столу. Сіно й солома символічно нагадують те, що Син Божий народився у хліві й покладений дув до ясел із сіном.
Головна увага святкування Різдва зосереджена саме на Святому Вечорі. На саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів і знайомих з відповідними розвагами та забавами.
Вечеря повинна бути пісною
Головна та традиційна страва Різдвяної вечері — кутя. Готують її зі злаків, додають мак, мед, родзинки, горіхи, узвар. У цей вечір на стіл ставляться 12 виключно пісних страв. Ця вечеря, хоч пісна, але багата, бо має аж 12 традиційних страв. Серед яких обов'язково мали бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар. Звідси назва вечері — Багата кутя. Страви символізують 12 апостолів, 12 місяців у році. Покладене на стіл під скатертину сіно — символізує народження Ісуса. А головки часнику по краях стола — символ захисту від нечистої сили. Посередині ставлять свічку, як символ пам'яті і миру. Також на стіл ставлять додатково посуд, він призначений для трапезування покійних родичів.
Сідають вечеряти, коли на небі зійде перша зірка. Протягом дня ніхто, окрім малих дітей, не їв, усі дотримувалися посту. Різдвяна вечеря має бути сімейною, на неї сходяться усі близькі родичі. Вважається, що цей вечір необхідно провести з рідними удома. Перед трапезою гуртом мовлять молитву й дякують за те, що Всевишній подарував на стіл. Тільки після того можна сідати до столу. Але перед тим як сісти, кожен дмухав на місце на лаві, щоб бува не придушити душі, які, вважалося, на Святвечір приходили до хати.
Перша страва, яку куштують, — кутя. На Святій Вечері треба їсти ложками, бо у домі має бути мир і злагода і не має бути ніяких загострень стосунків, їх символізує виделка.
Закінчується вечеря також молитвою: вся родина вставали з-за столу та дякувала Господу за прожитий рік і кожен просив про долю на наступний.
Поївши, зі столу страви не забирають. Існує думка, що після вечері, коли всі заснуть, приходять мертві душі. Вони також хочуть повечеряти.
Після вечері або до вечері діти відносять обрядову їжу своїм хрещеним. Матері клала на тарілку книш чи калачі, іноді цукерки, і діти, зайшовши до хати, казали: «Добрий вечір! Мама і тато прислали вам хліб, сіль і вечерю…». Хрещені забирали принесену вечерю і взамін давали свою. Дітям дарували горіхи, цукерками чи гроші.
Колядки. Їх співають, щоб розповісти про радість Христового народження
Після Вечері молодь починала колядувати. Дехто йшов на Всеношне Богослужіння, яке завершувалося святковою Різдвяною Літургією.
Існує повір’я, що у різдвяну ніч не можна спати, бо все щастя проспиш. Та й колядники колись спати не давали.
Обряд колядування досить давній — він походить іще з дохристиянських часів, коли наші пращури вшановували Сонце святом Коляди. Найбільше серед колядників — дітей. Колядувати і заходити першими до оселі господаря в день Різдва можна лише хлопцям, які, згідно із звичаєм, несуть в домівку мир та спокій.
У Перший день Різдва на вечір 7 січня розпочинаються гуляння. Хлопці влаштовують вертеп — своєрідна вистава, головними дійовими особами в якій є "Коза", "Пастух" та інші. Наступний після Різдва день — це день Богородиці. Треба вшановувати матерів та жінок, категорично забороняється працювати вагітним жінкам. До речі жінкам в цей день, аби не нудьгували дозволяється колядувати.
Ворожіння на Святвечір
Крім того, дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски; звідки одізветься пес, туди піде заміж. Потім підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — не пощастить вийти заміж, а коли «йди» — в цьому році прийдуть свати. Якщо дівчина хотіла побратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводять себе свині: тихо сплять — в родині буде лад, а коли кричать — у сім'ї будуть часті сварки…
Ворожили і в такий спосіб. Дівчата, пов'язавши вузлами хустини, клали їх у ночви й імітували руками, начебто палають збіжжя — чиї хустки випали на долівку, ті юнки підуть заміж. Після цього клали на столі різні речі (сокиру, ножиці, чарку тощо), із зав'язаними очима почергово підходили,— до якої речі доторкнулася, таким на вдачу буде майбутній чоловік.
Крім молоді ворожили й старші люди, їх переважну турбувало, скільки кому жити. Ставши між лампадкою і свічкою, дивилися, чи буде подвійна тінь; якщо тільки одна, то це на швидку смерть. Діти в цей час удосталь гралися на розстеленій долі соломі, відтворюючи звуки домашньої птиці чи сценки збирання грибів у лісі. Щоб діти не плакали («бо будуть цілий рік каверзувати»), їм давали гризти горіхи, аби «не боліли зуби». Проте суворо забороняли їсти на дворі, бо «птиця постійно клюватиме зерно в посівах». У цей день намагалися не ходити в позички, щоб «не жебракувати цілий рік».
А ще зранку, 7 січня, не забудьте подивитися на гілочку вишні, яку виламали на Катерини. Якщо за цей час бруньки на ній розпустилися та зацвіли, то рік буде вдалим та багатим. Незаміжнім дівчатам цвіт пророкує заміжжя у цьому році.
Прогнозування
На багату кутю зоряне небо — кури добре нестимуться і вродить горох.
Місячна ніч — врожай на баштани.
Ожеледь на деревах — вродять горіхи й садовина.
Сніг іде — врожай на яблука.
Іній або сніг — на мокре літо і дорід зернових.
Дивляться після вечері у вікно: якщо чисте й зоряне небо, то буде сухе й урожайне літо, і навпаки.
З кубельця витягували сінину; якщо довга, то рік буде врожайним, а коротка — на недорід.
Повечерявши, зв'язували ложки житнім перевеслом, щоб «не губилися в череді корови».
