Новини Рівного. Відео on-line. Все про телекомпанію - Телеканал «Рівне 1»
33027 Україна, Рівне Данила Галицького, 19, оф.701
096-11-400-11 (0362) 63-55-23 0671592005 [email protected]
Я – порохобот!

Я – порохобот!

Фото ілюстративне
Все, що прочитаєте нижче, не є позицією «Рівне 1» і навіть не є журналістським матеріалом в його класичному визначенні, описаному в журналістських стандартах. Це мій суб’єктивний погляд на візит Президента Петра Порошенка до Рівного. І думки, пов’язані з країною, громадянами і політиками. Тому, критикуючи і коментуючи цю статтю, відразу зважайте на вище написане мною.

Для початку довідка: порохоботами називають тих, хто у соціальних мережах пише пости і коментарі на підтримку Порошенка. Загалом визначення поєднує в собі два поняття: «порох» - як називають нинішнього Президента позаочі та «бот» - спеціальна програма, яка автоматично виконує дії за заданим алгоритмом. Щоправда останнім часом «порохоботами» називають всіх, хто дозволяє собі позитивно висловлюватись про нинішнього Президента. Після цього візиту Петра Порошенка - я собі дозволю.


Охорона

Я був на зустрічах з усіма Президентами Незалежної України. Найбільше охорони було у Януковича. Найбільше, але найменш професійна. Для прикладу, коли відкривав Віктор Федорович музей Пересопницького Євангеліє, рамку металодетектора не підключили до електроенергії. Коли ж Янукович приїжджав уРівненськойонкодиспансер, його охорона навіть не перевірила сумку з відеокамерою у нашого відеооператора. При бажанні в ній можна пронести автомат, «муху» чи десяток гранат.

Колище наприкінці 90-х у Рівному Леонід Кучма відкривав пам’ятник «афганцям» на майдані Короленка, то на всіх навколишніх будинках було видно снайперів. А до площі без документів і присутності у відповідних списках не можна було підступитись.

Щоб потрапити на зустріч з Порошенком достатньо було пройти рамку металодетектора. При бажанні сфотографуватись, охорона глави держави не валила на асфальт. Охорону і безпеку першої особи держави забезпечувала його охорона і місцева поліція та працівники місцевого управління СБУ.

За попередніх президентів місто починало «кішити» різними столичними «кобрами», «альфами» і «піджаками» за кілька днів до візиту. Складалось враження, що попередники возили з собою по Україні цілі армії.

Впродовж дня Президент заїжджав і виїжджав з Рівного кілька разів. Однак автомобілісти цього фактично не відчули. Вулиці перекривались за кілька хвилин до проїзду кортежу і відкривались, як тільки кортеж проїхав. А де ж годинні затори, як це було під час візитів попередників?


Популізм

Попри формат зустрічей і наголошення організаторів, що не буде можливості ставити питання, питання все ж ставились. З подачі самого Петра Олексійовича. Можливо, мені це здалось, але це змушувало дещо понервувати місцевих керівників. Щоправда якихось незручних питань не звучало. І цьому є одне пояснення, яке я знайшов для себе теж під час цього візиту. Це – популізм. Тільки популізм не політиків, а точніше не лише політиків, а й народу.

Коли Порошенко кличе всіх присутніх в театрі до колективного фото і командує фотографами – це популізм. Але він політик і це частина його суті – подобатись. Йому потрібні голоси, щоб перемогти на виборах, і він буде робити дії, щоб сподобатись виборцям. Та у підсумку, щоб отримати їхні голоси.

Що хочуть отримати люди, які стоять чи сидять в очікуванні зустрічі з Президентом. Критикують, інколи навіть не дуже дипломатично. Однак в очі Президенту сиплють захопленням і дифірамбами, мало не цілуючи руки. Ми ж не в Радянському Союзі: з роботи не виженуть, «на Сибір» не зашлють.

Одним таким яскравим прикладом для мене була депутат Рівнеради від ВО «Свобода», яка не раз, м’яко кажучи, критикувала Петра Порошенка. Думаю, це легко можна знайти, в тому числі й в стенограмі засідань міськради. Але цього вечора просто таки вправлялась у красномовстві перед Петром Олексійовичем, намагаючись переконати, що «завжди була за нього».

І це не лише вона… Таке було в Здолбунові, Клевані, Рівному. А може варто говорити те, що думаєш? Робити так, як хочеш, щоб чинили з тобою? Ну і ще багато крилатих життєвих мудростей.


Емоції і колядки

Найяскравіше враження цього дня - це колядки. Двічі «мурашки бігли по спині», коли чув, як співають колядки.
Перший раз – у Свято-Покровському кафедральному соборі. Порошенко запізнювався і заповнений вщерть храм почав співати колядку: одну, другу, третю… Без команди, а просто за покликом душі. Мені так здається…

Вдруге – у залі здолбунівського Будинку культури. Президент і тут запізнювався. І знову тишу залу порушив спів колядок. Однієї… Другої… Гарно, синхронно, в один голос. Так, ніби це наслідок багатьох репетицій. Але тут були лише імпровізація за покликом серця.


Хронічна незадоволеність

Колись мені один чоловік відразу після Помаранчевої революції сказав: «Побачиш, вони (мається на увазі народ) будуть ненавидіти Ющенка вже через місяць». Десь через три місяці після виборів, на яких переміг Порошенко, інший розумний чоловік сказав: «Українці – унікальна нація. Обирають Президента в першому турі і відразу переходять до нього в опозицію».

Зараз бажаючих покритикувати Петра Порошенка вагони. З легкістю можу долучитись до їхнього числа і висловити своє «фе» главі держави. Але давайте по справедливості дамо відповідь на питання: «Хто з попередніх президентів зробив більше для розвитку країни?»

Так, Леонід Кравчук дав Україні незалежність. Щоправда у тій ситуації іншого варіанту по суті й не було. Радянський Союз тріщав по швах! Далі Кучма, Ющенко, Янукович…

Нинішній Президент в умовах війни з Росією зміг вберегти країну, створити армію, домогтись зони вільної торгівлі і безвізового режиму з ЄС, створити потужну антиросійську коаліцію, українізувати радіо і телебачення, допоміг отримати Томос про автокефалію Православної Церкви України.
Зараз вже багато хто каже: це не його заслуга, а заслуга народу. Згоден, але… Чому народ не зробив цього при Кучмі, Кравчуку, Ющенку? Про Януковича мовчу, з ним все ясно. Так от, тоді цього не відбулось, бо не було вожака з відповідною політичною волею. У Порошенка ті ж повноваження, які були у Ющенка. Тільки у Віктора Андрійовича не вистачило сили, а Петру Олексійовичу урізані повноваження не завадили підгадати правильний розклад, щоб: отримати у американців зброю, щоб проти Росії ввели санкції, щоб Вселенський Патріарх захотів підписувати Томос про автокефалію.

Та навіть такі, нібито дрібниці, як декомунізація, перейменування міст, сіл, вулиць. Зміна армійської форми і офіційного вітання з «Бажаю здоров’я!» і «Товариш!», на «Слава Україні!» і «Героям слава!». А гімном збройних сил став гімн «ОУН». Від цього у росіян зводить вилиці і починається гастрит.

Зрештою, та сама адміністративна реформа, яку хотів почати ще Ющенко, але тоді не вдалось. Як не вдалось ще багато чого.

Петро Порошенко не найкращий президент, але він найкращий з тих, хто керував цією країною з часу отримання Незалежності.

І можете мене називати порохоботом!

Олексій Кривошеєв

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: