Про 73-річну Калениківну Анастасію з села Сенчиці Зарічненського району знає чи не усе Полісся. Жінка вишиває рушники, скатертини, постіль та покривала з 7-ми років. За плечима у її доробку тисячі виробів. Пригадує, як вперше взяла до рук голку та нитки.
Мені не давали ще робити таку роботу, бо то ще не була робота. Так, я вишию сорочку, подоли мамі чи сестрам. Вони прийдуть, побачать і я відхвачу за це і розкидати заставлять
Вже у шкільному віці Анастасія вправно вишивала різними техніками. Її рушники та скатертини кожен у її рідному селі хотів бачити на весіллі, або ж на христини. Її любов до мистецтва перейняли доньки, та навіть чоловік.
Він подивиться, подивиться і заховає салфетку чи дорожку. Вишиває, заховав, і от дивлюсь, пропала одна моя ручна робота. Не знаю, де вона. А він уже, коли я не бачу візьме і повишиває і за портрет положить, щоб я його не знйашла. Вишив повністю таку дорожку з чорнобривцями, щоб ви бачили і я її довго берегла
Зараз майстриня зберігає майже сотню вишитих робіт. Орнаментами оздобила майже все: постіль, подушки, ковдри та інше. Свої роботи не продає. Дарує рідним.
Дивіться ще: «Ліки - мед, товариші - собаки та пташки», - дідусь Василь про життя в безлюдному селі на Рівне нщині (ВІДЕО)
Один рушник пані Анастасія вишиває впродовж місяця. Кожен орнамент та колір особливий.
На весілля не повинно бути чорного кольору на рушнику. Для дівчини мають бути маки - це українська квітка і самі ж ромашки. А на ікони повинна бути калина, дуб - символ довголіття
Без рушників пані Анастасії у селі Сенчиці не обходиться жодне весілля та хрестини. Бабуся радіє, що своєю працею, може дарувати радість та тепло іншим.
