За останні 12 тисяч років людство пройшло довгий шлях. Спочатку з мисливця-збирача людина перетворилася в осілого фермера, потім побудував міста, освоїв писемність, потім сільське господарство поступилося місцем індустріальному суспільству.
Культурний багаж знань накопичується все швидше, а анатомія і фізіологія залишаються такими, якими були ще у найперших Homo sapiens. Ми живемо в світі, де не потрібно ховатися від хижаків і кожен день шукати собі прожиток. У більшості з нас є дах над головою і магазин поблизу. Але наш мозок такий же, яким він був 50 або 70 тисяч років тому.
Що ж дісталося нам від предків? Спробуємо з'ясувати, які теорії прийняті в науковому співтоваристві і як вони пояснюють нашу дивну поведінку сьогодні.
Що пояснюється особливостями нашого мозку
1. Переїдання
Складно повірити, але від ожиріння зараз простіше померти, ніж від недоїдання. Надлишок їжі - явище відносно нове.
Оскільки мозок людини розвивався в умовах браку їжі, нашим предкам постійно доводилося шукати різні її джерела: плодові дерева, ягоди, коріння - що завгодно з високим вмістом вуглеводів, які є головним джерелом енергії. 50 тисяч років тому, якщо наш з вами предок знаходив повну галявину ягід або фруктове дерево, найправильніше було б з'їсти стільки, скільки можливо, не залишаючи на потім. У мисливців-збирачів не було надлишків.
Світ з тих пір змінився. Мозок - ні. Саме тому ми часом їмо стільки, скільки не варто.
2. Бажання заглянути в холодильник
У деяких людей є звичка заглянути в холодильник, подивитися на їжу і знову закрити його. Здавалося б, це нелогічно. Насправді дуже навіть логічно.
Повернемося до стародавньої людини, яка завжди була готова з'їсти всі ягоди на галявині або всі плоди з дерева. У нього не було постійного джерела їжі, і вже точно вона не лежала без діла.
Наш палеолітичний мозок просто не може повірити, що у нас є їжа, поки ми її не побачимо. Навіть якщо ми знаємо, що вона там. Саме тому нам іноді потрібно перевірити, чи на місці їжа, заглянувши в холодильник. Мозок може упевнитися, що все в порядку, і заспокоїтися. До наступного разу.
3. Нелюбов до здорової їжі
Напевно, кожен може пригадати, як в дитинстві не любив цибулю, кріп або зелень, а хтось до сих пір їх терпіти не може і вважає їх несмачними. Можна вважати це капризами, але навряд чи ця неприязнь взялася з нізвідки.
За часів мисливців-збирачів, коли рослини ще не почали культивувати, вони могли викликати нетравлення і отруєння. Рецептори язика формувалися таким чином, щоб людина могла розпізнати корисну і шкідливу їжу. Корисна багата вуглеводами їжа мала солодкий смак, а шкідлива і небезпечна - гіркий.
Тому наша любов до солодких і високовуглеводних продуктів цілком логічна. Адже 100 тисяч років тому ніхто і підозрювати не міг, що одного разу легкозасвоювані продукти будуть в надлишку, а споживання корисних і необхідних вуглеводів почне приводити до ожиріння або діабету.
4. Бажання попліткувати
Плітки вважаються чимось низьким, підлим і негідним. Однак антропологи сходяться на тому, що саме такі розмови допомагають людям в колективі триматися разом.
Людина - істота соціальна, вона не може довгий час повноцінно жити поодинці. Ще до створення перших великих поселень люди жили в групах по 100-230, а найчастіше близько 150 чоловік. Дане число не випадкове. Воно вказує на кількість постійних соціальних зв'язків, які може підтримувати один чоловік, і називається числом Данбар. А ці соціальні зв'язки підтримуються саме завдяки пліткам. Люди в колективі обговорюють не якісь абстрактні речі, а соціально значимі.
Стародавній людині в невеликій групі життєво необхідно було знати, до кого можна звернутися за допомогою, кому не потрібно довіряти, а кого абсолютно точно варто побоюватися.
При цьому тим, про кого пліткують, невигідно, щоб їх виставляли в чорному світлі. Адже якщо про тебе говорять погано, то через якийсь час тобі перестануть допомагати.
5. Здатність бачити обличчя і фігури там, де їх немає
Ми часто бачимо осіб в неживих об'єктах: в хмарах, хаотичних малюнках, серед камінчиків на пляжі, навіть на екрані УЗД-апарату. Здатність бачити обличчя, фігури людей і тварин називається парейдолиї (від давньогрецького para - «поруч», «близько», «відхилення від чого-небудь» і eidolon - «зображення») і має, судячи з усього, еволюційне обгрунтування.
Колись давно, коли науки ще не було, людина все ж намагалася пояснювати явища природи. Оскільки мозок був схильний розуміти людей і їхні мотиви, наші предки почали персоніфікувати явища природи: грозу, дощ, хворобу або навіть смерть. Звідси і виросло явище апофенія (від давньогрецького apophene - «висловлювати судження», «робити явним») - здатність бачити зв'язок там, де його немає.
Цей механізм є когнітивним спотворенням - однією з систематичних помилок мислення, які заважають думати раціонально, але дозволяють приймати рішення швидко. Він допомагав нашим предкам виживати тисячі, а то й мільйони років тому: завдяки їй людина могла розпізнати наближення ворога. Можливо, саме тому ми так добре розуміємо міміку інших людей. Однак зараз ця здатність може призводити до того, що люди бачать ангелів, прибульців або привидів.
6. Мимовільна увага при вигляді рухомих об'єктів
Ще одна еволюційна спадщина тих часів, коли людина тікала від хижаків в африканській савані або трохи пізніше переслідувала здобуч зі списом. Швидка реакція могла врятувати життя в обох випадках. У першому людина могла заздалегідь сховатися від небезпечного звіра, а в другому зловити собі смачну вечерю і не померти від голоду.
Відповідно до теорії мисливця і фермера, висунутої письменником і психотерапевтом Томасом Хартманом, синдром гіперактивності та дефіциту уваги пояснюється саме нашим кочовим і мисливським минулим, коли потрібно було швидко реагувати на зовнішні стимули. Пізніше, коли людина перейшла від життя мисливця-збирача до осілого життя фермера, треба було стати більш уважним. Саме ця необхідність фокусуватися на русі в століття надлишку інформації могла привести до розвитку кліпового мислення і нездатності зосередитися надовго.
7. Схильність до тривожності
У колишні часи було простіше. Стреси були короткостроковими. Втік від хижака - молодець. Повернувся з полювання - молодець. Знайшов плодове дерево і нагодував дітей - молодець. Коли ми нервуємо, в кров викидаються так звані гормони стресу - кортизол і адреналін. Активізується нервова система, яка відповідає за збудження серцевої діяльності. Зіниці розширюються, щоб краще бачити, підвищується напруга, енергія і увага - все для того, щоб впоратися з ситуацією.
У сучасному світі все значно ускладнилося. У нас є кредити, іпотеки, сесії, ремонти, переїзди, дедлайни, дипломи, довгострокові зобов'язання, робочі проекти. Стресові реакції, які повинні були допомагати людині мобілізуватися, вже не працюють.
Ми живемо в постійному стані стресу. У деяких це призводить до утворення неврозів, депресії та інших психічних розладів. І поки одні намагаються позбутися від тривог, щоб жити спокійним життям, інші відчувають адреналінову залежність. Без стресу і сильних емоцій вони відчувають, що їх життя стає сірим і прісним. Деякі беруться за алкоголь і наркотики, інші стають трудоголіками, треті рятуються в екстремальних видах спорту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
