ПІДПИСУЙТЕСЯ НА НАШІ НОВИНИ У Telegram: Rivne1.tv
Нещодавно Василь повернувся з Дубаї (Об'єднанні Арабські Емірати), де проходив 9-й кубок світу з пара пауерліфтингу серед спортсменів з порушенням опорно-рухового апарату. Там він завоював золото серед юніорів.
Хлопець навчається в РДГУ на історико-соціологічному факультеті. У Василя вроджена спино-мозкова грижа. Після невдалої операції він залишився з пошкодженим опорно-руховим апаратом, пересувається на інвалідному візку.
Журналістам Рівне 1 він розповів про свої досягнення та особисте життя.
Розкажи, коли почав займатися пауерліфтингом і хто зініціював заняття спортом?
Розпочав займатися пауерліфтингом майже 10 років тому. Тоді батьки привезли мене на перше тренування, мені сподобалося і я вирішив залишитися в цьому спорті.
Коли хобі переросло в професію, чи пам’ятаєш свої перші змагання?
Це для мене не було хобі ніколи. Вважаю, що спорт не може бути хобі. Чесно кажучи, про перші змагання не пам’ятаю.
Які змагання запам’яталися найбільше?
Найбільше запам’яталися мої перші міжнародні змагання у 2017 році. Вони відбувалися в Дубаї (ОАЕ), там я зайняв 2 місце. Також, у Егері (Угорщина), там відбувався кубок світу, зайняв там друге місце.
Угорщина стала для мене приємним сюрпризом, там я підняв штангу вагою 110 кілограм. Результатом цього стало, що встановив рекорд України серед юніорів і отримав звання Майстра спорту України.
Розкажи про свої останні змагання, хто для тебе був головним конкурентом?
Вони відбувалися в Дубаї (ОАЕ). Багато залежало від мене, якщо я “пожму” те, що потрібно, то переможу. Головний конкурент — це я сам. На змагання приїхало багато спортсменів з 35 країн світу. З України було 7 представників. Там я підняв штангу вагою 115 кілограм і завоював золото.
Чи були у тебе поразки?
На щастя була лише одна і то не значна. Це був чемпіонат України з пара пауерліфтингу. Там зайняв 4 місце, програвши третьому за власною вагою. А серйозних поразок не було.
Хто супроводжує тебе у поїздках за кордон і на тренування?
За кордон літаємо збірною України, у її штаб входять: лікар, масажист, тренери і самі учасники. А на тренування їжджу сам.
Чи важко пересуватися містом і чи роблять тобі “поблажки” в університеті?
В більшості випадків, так важко, особливо взимку. Це стосується більше того, щоб заїхати в якусь будівлю чи сісти в громадський транспорт. Але зараз на щастя ситуація з громадським транспортом трохи покращується. У більшості випадків користуюся таксі. В університеті пересуватися поверхами допомагають одногрупники, але в нас,зазвичай, всі пари на одному поверсі.
Викладачі ставляться до мене як до всіх, коли пропускаю пари через змагання, то розуміють. Сам і не прошу “поблажок”. Я навчаюся старанно і з цим ніколи не було проблем. Хоч і отримую освіту історика і це мені дуже подобається, але заняття спортом зараз у мене в пріоритеті.
Що тебе надихає та мотивує, що порадиш початківцям у спорті?
Я вважаю себе щасливим. Для мене щастя — це коли батьки і рідні люди поруч, вони завжди мене підтримують. В дитинстві мене мотивували наші вітчизняні переможці: Шевченко, Клички та інші. Зараз у мене немає кумирів, а найбільше мотивує прагнення доказати самому собі, що здатен досягнути більшого.
Початківцям раджу ніколи не кидати справу на пів-шляху, потрібно йти до кінця та вірити в себе. Ніколи не соромитися самого себе. От я дуже комунікабельна людина, тому завести нових друзів для мене не було проблемою.
