Тендітна і жіночна. Так виглядає дворазова бронзова призерка Паралімпійських ігор та володарка кубку світу з дзюдо Юлія Галінська. Останню нагороду їй вдалося вибороти в Ташкенті нещодавно. І ще раз довести, що ніякі труднощі не здатні зупинити на шляху до мрії. Кореспонденту Рівне 1 вдалося більше дізнатися про життя і перемоги спортсменки.

-Юля, коли почали займатися дзюдо і чому?

-Прийшла в дзюдо я дуже пізно, у 18 років. Чому дзюдо? Сама не знаю. Напевно я в дитинстві була нечемною(сміється,-авт.), що мене мама сюди записала. Вирішла, що цю енергію треба в щось корисніше перенаправляти. Ось так і потрапила у цей вид спорту. Зараз я виступаю у найменшій категорії — 48 кілограм. Коли ж я вперше прийшла в дзюдо, то була змушена добирати вагу.

- Що для вас дзюдо?

-Звичайно, це стиль життя. Це і моє життя. Люблю справу, якою займаюся. І так вже десять років. Тому що я мабуть на тренуваннях проводжу більше часу, ніж вдома. Два тренування вдень багато про що кажуть, я думаю. І вся така компанія в дзюдо — це вже так як родина маленька. Якісь питання — все вирішується там. Навіть з якихось питань сімейних все одно радишся з тренером. Ще раз повторюся і наголошу: дзюдо — це моє життя.



pic - Яка для вас найдорожча медаль?

-Найдорожча перемога?...Я не можу сказати про медаль - “найдорожча”. Тому що кожна медаль дається нелегко. За нею стоїть дуже багато роботи. Але понаду усе — це паралімпійські бронзові медалі. Це медаль з Лондона-2012 та з Ріо-2016. Хочеться їх перелити в золото (сміється, - авт.) і до цього йду. Але кожна медаль говорить дуже багато про себе. Нема найдорожчої, бо кожна дається нелегко.

pic - Чи чуєте ви підказки тренера, коли боритеся на змаганнях?

- Тренер — це друг, це колега. Багато всього поєднується в одній людині. І багато чого є спільного, бо на тренуваннях дуже багато часу проводжу. Михайло Якович вже десять років мене тренує, веде по цій дорозі. Деколи він каже, що я його не чую, коли борюся. Але насправді чую дуже багато.

- Нещодавно ви завоювали золото на кубку світу з дзюдо. Як це вдалося?

- Після Паралімпійських ігор — це друга така моя важлива нагорода. Бо спочатку був чемпіонат Європи, а зараз кубок світу. Минув лише рік після Паралімпіади. Звичайно, було трошки важко налаштуватися. Та все ж тренування дали своє. На кубку я поборола трьох дзюдоїсток. У фіналі зустрілася зі своєю традиційною суперницею — представницею Німеччини.

- Які у вас плани надалі?

- Звичайно поки в нас така маленька відпусточка. Але з Нового року ми починаємо так інтенсивно працювати. І готуємося, бо у вересні має бути чемпіонат світу з дзюдо. Якщо чесно, я не знаю де він буде проводитися. В планах — готуватися до нього.



pic