Типові фрази, котрі чули чимало дітей - "Чого ниєш? Те ж проблему знайшов", "Справжні чоловіки не плачуть!", "Йди ний в інше місце, набридла!" і т.д.
Мамам потрібно себе відразу зупиняти при першій думці про ці чи подібні фрази. Наша функція - не оцінювати, а приймати всі емоції дитини, зберігати їх. І це важливо як для мами, так і для дитини.
Емоції модна назвати побічним продуктом життєдіяльності, їх варто проживати і відпускати, а не ховати всередині. Інакше вони накопичуються і перетворюються в постійний негативний фон всередині нас. Якщо ж не допомагати дитині поділитися емоціями, пережити їх разом, а просто залишати наодинці із собою та й на додачу своїми "навантажити". Що отримаємо в результаті? Хлопчина, котрий зростає, в майбутньому ставши чоловіком не буде здатним дати емоційний захист своїй дружині, він буде боятися цих самих емоцій, відчувати агресію та депресію.
Дівчинка, котра виросте в таких умовах - буде позитивною, продуктивною та правильною. От тільки ремарка - це зовнішнє. Всередині - невротична, незадоволена собою. Зробила, те що її попросили, але не хотіла цього - спустошеність та депресія. Відмовила - відчуття провини. І велика вірогідність того, що не буде ситуацій, в котрих задоволена сама собою.
Приклад
Дитина впала з дерева, здерла шкіру на коліні. Кличе маму.
Одна мама відразу взяла на руки, приголубила, пошкодувала, подмухала на рану. Дитина плаче декілька хвилин, заспокоюється та біжить далі бавитися.
Інша мама - починає звинувачувати, казати фрази на кшталт "сам винен", "дивись перед очима" і т.д. Плач дитини продовжується на невизначений термін, потім переходить на фонове "ниття". Роздратування мами досягає найвищого рівня.
Різниця між ними в тому, що одна повністю спокійна, інша - напружена та роздратована.
Чому у нас не виходить приймати емоції дітей?
1. Ми й самі перевантажені емоціями та не можемо із ними поладнати. Та і власне ніхто не навчив, що із ними робити. Головне вчитися та практикувати.
2. В дитинстві й самі не мали такого прикладу. На власному досвіді бачимо всі помилки, котрі закладені в нас самих.
3. Ми не можемо позбутися емоцій, вони нікому не потрібні. Жити як живемо, адже поділитися фактично немає з ким. Почасти - перетерпіти емоції єдиний вихід.
4. Ми накопичуємо негативні емоції повсюди. Маючи чимало завдань та турбот ми, на жаль, ще й негатив накопичуємо звідусіль. Читаємо газети, дивимося ТВ і т.д.
Що ми можемо зробити аби допомагати своїм дітям?
1. Розібратися зі своїми емоціями за 10-20-30 років. Щоденники, психотренінги - підійте будь що, головне мати бажання змінюватися.
2. Ніколи!! Ніколи не "виливайте" емоції на дітей. Тривога, страх, невпевненість - розповідайте чоловіку, подрузі, під час молитви. Дитині - ні!
3. Припиніть приймати негатива від тих, кого ви не не повинні взагалі слухати. Змінюйте тему розмови. навчіться відмовляти у непотрібній вам розмові.
4. "Виплескуйте" непотрібні емоції. Спорт, відпочинок, зміна у побуті - підійде все, головне не залишатися наодинці, в рутині із негативними емоціями.
5. Зрозуміти важливість та потрібність вашої батьківської місії. Не звинуватити дитину в додаткових труднощах, а навпаки - подякувати вкотре їй за те, що вона є, що вона ваш світ і ваша радість.
Що ж ми повинні показувати дитині?
Повністю закритими від дітей ми не маємо права бути, ми живі люди і вони повинні це бачити, і розуміти що є труднощі, радощі. Таке життя. Як не розпалювати багаття суперечок? Ось типові приклади:
- Я сьогодні втомилася на роботі. Дай мені 5 хвилин перепочинку, а потім я з тобою поговорю, пораджуся.
- Доню, я сьогодні зовсім не маю сил. Давай просто полежимо, поговоримо.
- Я захворіла. Принеси будь ласка води (почитай, зроби масаж і т.д.)
Дитина може на власний розсуд вирішити чим вас порадувати. Показуючи коротко свої емоції ви тим самим демонструєте, що показувати емоції - це нормально. Що це буває у всіх, що з ними можна і потрібно вправлятися, проживати та йти далі.
