Часто агресивну поведінку дітей провокують самі дорослі. Якщо в сім'ї, де виховується дитина, прийнято виражати свої емоції саме агресивними методами, то маля дуже швидко зможе перейняти такий стиль поведінки. Якщо дитячу агресію не присікти спочатку, то з одноразового явища вона перетвориться на погану звичку. Тому батькам разом з дитиною важливо навчитися контролювати її гнів.
Основними причинами виникнення дитячої агресії може бути прагнення привернути до себе увагу однолітків, отримати бажаний результат, бути головним, самозахист і помста, бажання ущемити гідність іншої з метою підкреслення своєї переваги.
Пряма агресія спрямована точно на об’єкт, який викликає роздратування, вона виявляється у вигляді погроз, хамства і застосування сили. Непряма агресія зазвичай спрямована на доступні об’єкти, на які безпечно випліскувати емоції. Наприклад, якщо дитина ображена на батька, вона може бити молодших братів і сестер або слабкіших однолітків.
Подолання агресивної поведінки дитини — складний процес, адже йдеться про перебудову ставлень особистості та звичних способів реагування. Необхідно знайти ті «больові точки», які змушують дитину вдаватися до агресії. Тільки вивчення дитини та її оточення дає змогу вибудувати цілеспрямовану роботу з нею. Вихідною позицією у подоланні проявів дитячої агресії є визнання того, що вона в більшості випадків виявляється тоді, коли дитина з останніх сил обороняється, домагаючись таким чином задоволення своїх потреб. Які ці потреби, чому вони не можуть бути задоволені більш прийнятним шляхом, зрештою, чи завжди ці потреби конструктивні — все це потребує з’ясування.
Не можна відповідати агресією на агресію. Зустрічаючи агресивну протидію, дитина ще більше утвердиться в справедливості своїх агресивних дій, у ворожості світу взагалі. Тому педагогічно невиправданою є поширена настанова батьків скривдженому: «Іди і дай здачі». Неприпустимо,коли батьки і педагоги займають щодо дитини, яка й справді демонструє неприємні зразки поведінки, ворожу позицію в цілому. Набагато конструктивнішим буде безумовний осуд агресивного спалаху, але без негативної оцінки дитини як особистості та обов’язкова підтримка позитивного в її поведінці.
Що стосується реакції на агресію, то варто пам’ятати декілька простих правил. Миттєве і жорстке покарання за бійку або лайку не дасть потрібного ефекту: дитина приховуватиме реакції від батьків, але почне зривати злість на інших. При цьому потурання також неприпустимо, дитина завжди відчуває невпевненість і коливання батьків. Профілактика агресії – це поступове і планомірне формування довірливих відносин, теплих і щирих. Для образного порівняння уявіть, що корекція запущеної агресії нагадує приручення дикої конячки – силу і слабкість вона не визнає, а єдине, що може спрацювати – довіра.
Тому батькам варто проводити роботу щодо уникнення агресивної поведінки дитини у чотирьох напрямках:
1. Навчити дітей соціально прийнятих способів вираження гніву (вчити дітей прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри – переносячи його на гумові та м’які іграшки, подушки, «склянки для крику» тощо). Ця техніка особливо корисна для роботи з несміливими, невпевненими в собі дітьми, але її не можна рекомендувати для тих, хто працює з дітьми-холериками.
2. Навчати дітей прийомів саморегуляції, вмінні володіти собою за різних ситуацій, для них корисними будуть будь-які релаксаційні та психогімнастичні вправи, зважаючи на м’язову напругу й зажими в ділянці кисті рук і обличчя. Наприклад, піднімаючи та кидаючи «тяжку штангу», дитина зменшує напруженість, відволікається та відпочиває. Одним із прийомів самоконтролю є стискання в кишені «чарівного камінчика» , який попередить агресивні бажання.
3. Для виходу з конфліктних ситуацій агресивних дітей необхідно навчати різних комунікативних умінь: вітання і прощання, звертання, прохання про підтримку, послугу, допомогу, надання допомоги, вдячності, відмови.
4. Обговорюючи агресивні вчинки, необхідно запитувати, що відчуває дитина, як і коли вона співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові. Аналізуючи поведінку казкових персонажів, через довірливу розмову в колі дітей, через сюжетно-рольові ігри, дорослий має змогу формувати довіру до людей.
