Інколи, поспішаючи в універ, на роботу, їдучи в маршрутці або ж просто прогулюючись вулицями з граючою в навушниках улюбленою до мозку і кісток музикою, ти мимоволі відводиш погляд на перехожого юнака і ловиш себе на думці: “… можливо це ВІН?” Він проходить повз, звертає оцінюючий погляд та повільно проводить тебе очима і ти, з насмішкою над самою собою, майже вголос: “… та ні, не ВІН…” Як же мало потрібно для того, щоб відчути людину – ПОГЛЯД. А щоб зустріти споріднену душу – ЧАС. Ідуть роки, ми дорослішаємо, через наше життя проходять сотні людей, третину з них ми стираємо з пам’яті, як не потрібний файл. Решта залишаються у спогадах, а найкращі знаходяться поруч впродовж усього життя. Рідні, друзі, колеги, знайомі, сусіди – їх чимало… але тобі когось не вистачає. Минає час і ти його знаходиш. І все, здавалося б, чудово – симпатичний, розумний, щедрий, статний, добрий, веселий, милий, говіркий, його мама називає тебе «дитинко моя», але… Славнозвісне підступне «але» не дає тобі залишити цю людину біля себе, в своїх думках чи ліжку, а, тим паче, у серці. Плине час, ти шукаєш далі і все повторюється, як дежавю, і все але… але… але… Нічого ж страшного не відбувається, ти різностороння людина, у тебе багато інтересів, широке коло спілкування – Ти вся така Молодець, а ЙОГО немає і ти не вдихаєш на повні груди, і не долітаючи до небес падаєш. Саме тоді, коли я опустила руки не відчуваючи потреби в НЬОМУ, в пошуках, в коханні ВІН – мій Сергій, знайшов мене чи може я його (нас познайомив спільний знайомий). Це не було кохання з першого погляду, м’яко кажучи з першої зустрічі ми не вподобали один одного. Наше спілкування було схоже на стосунки Скарлетт О’Хара та Ретта Батлера: взаємна не приязнь, колючі жарти від нього і моя невдоволена поведінка в його присутності. Було дивно, коли він торкнувся мого волосся і я впіймала його ПОГЛЯД. Він пройшов крізь мене наче блискавицею, через усе тіло – я вдихнула саме так, як мріяла; впевнена він відчув теж саме. Минуло 5,5 років я досі відчуваю тремтіння від його погляду. Ні, не все було як у казці. До того як я отримала пропозицію одруження кохання, час, власні амбіції, кожен зі своїми метеликами в голові потріпали один одного достатньо. До криків, до болю, образ, розчарувань, розставання, нової зустрічі, одруження. До дітей, онуків, старості ми триматимемось один за одного – я вірю, ми віримо, прагнемо і зможемо. Ми подолали декілька «але», каплю сліз, дрібку сумнівів, мить розлуки та стали сильнішими, мудрішими і отримали за це нагороду – я ЙОГО, а він МЕНЕ. Я щаслива з ним! Тільки тоді, коли тобі без людини стане важко дихати, очі перестануть сяяти, світ втратить розмаїття барв, а слова і жарти друзів здадуться безглуздим белькотінням, коли ти відчуєш ніби від тебе живцем відірвали руку чи ногу ти зрозумієш , що це ВІН (ВОНА). P.S. Знайти свою половинку не легко і не так терпко-романтично, як ми бачимо у снах. Відкрий очі і спіймай свій ПОГЛЯД! Щастя Є!