Тека власних віршів — це найдорожче, що Володимир прихопив з рідної Амвросіївки. Війна на Донбасі розколола його сім’ю. Матір поїхала до рідних у Росію. З нею тепер немає зв’язку. Як активний учасник Майдану, вирішив перебратися на Західну Україну. Прихисток йому надала родина фермерів з Рівне нщини.
Так Володимир за місяць здружився з фермером Леонтієм Логіном і його дружиною Олесею. Родина обробляє 30 гектарів землі: вирощують городину, мають свою техніку, а живуть з продажу молока. Фермери тримають 15 корів, щодня в Рівному збувають 150 літрів молока. Біженцям пропонують дах над головою, а ще платять за роботу. Однак на заявку через соціальну службу відгукнувся лише Володимир. На фермі життя психолога змінилося кардинально. Встає вдосвіта і роботи у господарстві не цурається. Хоча не приховує, праця на селі каторжна.
Вперше в житті донеччанину довелося доглядати за худобою. Щодня він ганяє на пасовище і назад ціле стадо корів. Дивується, наскільки розумна худоба.
Господарю Володимир допомагає виконувати найтяжчу роботу. Зерно вже зібрали, нині заготовляють солому. Леонтій на тракторі подає важкі тюки, Володимир складає в стіг.
З першого разу у Володимира не виходить. Фермер не сварить, бо розуміє, гостю, який ніколи не працював на фермі, все дається тяжко. Проте, радіє — переселенець не лінується.
Хоч Володимир працює щодня, але заробіток брати відмовився. Вдячний за смачний обід, дах над головою та мирне небо. Запрошував приїхати товаришів, але ті залякані пропагандою, бояться. Господарі ж готові прийняти ще з десяток переселенців.
Через війну на Донбасі Володимир не має натхнення читати вірші, написані на Майдані. Щодня з пані Олесею телефонують до знайомої активістки в Донецьк і просять виїхати. Майданівка Юлія відмовляється кидати домівку в скрутну хвилину.
