Двадцяти восьми річна Галина Гулюк проживала у селі Симонів, Гощанського району. Шість років їздила на сезонні заробітки до Польщі. Востаннє поїхала туди три тижні тому. Перед від'їздом у жінки було погане передчуття.
Їздити на заробітки жінку змушували злидні. Родина живе бідно. Галина була матір'ю-одиначкою. Виховувала дев'ятирічну доньку та допомагала батьку.
Про загибель рідні Галини дізналися з новин. До останнього сподівалися, що жінка — одна з десяти жертв аварії, яким пощастило вижити.
Найбільше у смерть жінки не вірить її донька. Дівчинка постійно носить з собою мамине фото.
Нині всі жителі села Симонів збирають кошти для родини загиблої. Кажуть, Галина була хорошою людиною.
Польський уряд пішов на зустріч родинам загиблих українців. Родичам не доведеться самим забирати тіла своїх рідних. Все організує та оплатить польська страхова компанія.
Гощанська райдержадміністрація обіцяє профінансувати похорон заробітчанки.
Невирішеним поки залишається питання опікунства над осиротілою дев'ятирічною Аліною. У дівчинки нікого не залишилось крім дідуся.
З ким далі жити - дівчинка поки не думає. По дитячому вірить, що мама все ж таки повернеться.
