Він жив із гумором і воював без страху. Костопільчанин Андрій Ольшанський ще у 2014-му добровольцем пішов у АТО. Пройшов бойовий шлях, залишився в оперативному резерві, деякий час працював на залізниці, й уже за день до повномасштабного вторгнення знову готувався до війни. Про життя та мрії, військову службу Андрія Ольшанського дивіться у спогадах рідних у програмі «Портрети героїв»

Він жив просто і до всього ставився з гумором. Андрій Ольшанський народився 26 січня 1990 року у Москві, бо там навчався його тато. Та вже за два роки сім'я переїхала на батьківщину і оселилася у Костополі, тут минуло дитинство Андрія. Вищу освіту поїхав здобувати до Рівного, тоді пройшов військовий вишкіл і отримав звання молодшого лейтенанта. Здобуті знання за спеціальністю були корисними у житті, та найбільше хлопця зацікавила саме військова справа. Вже у серпні 2014 Андрій Ольшанський пішов добровольцем в АТО. Потім перебував в оперативному резерві, тож вже за день до повномасштабного вторгнення Андрій Ольшанський готувався до боротьби з російськими окупантами.

Ще з часів АТО з Андрієм закріпився позивний «Піджачок» - так називали офіцерів, які одержали звання в цивільному навчальному закладі. Та він власним прикладом довів, що не такий - завжди ішов на передову зі своїми побратимами, адже саме там вважав себе потрібним, бо "хто як не він".

Андрій був нагороджений:

  • відзнакою Президента України «Хрест бойових заслуг»;
  • нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест»;
  • почесною відзнакою командувача військ ОК «Захід» «За досягнення у військові службі» ІІ ступеня;
  • відзнакою начальника розвідувального управління штабу ОК «Південь»;
  • нагрудним знаком Міністерства оборони України «За зразкову службу».

Життя старшого лейтенанта, заступника командира 2-ї розвідувальної роти 130-го окремого розвідувального батальйону, Андрія Ольшанського обірвалося 26 жовтня 2024 року біля Павлівки на Сумщині... В останню путь воїна проводили Костопільська та Рівненська громади. Йому назавжди 34... Вічна пам'ять Герою...