Майже рік у неволі. У селі Пісків, що на Костопільщині, з жовто-блакитними прапорами рідні, односельці та представники громади зустрічали Віталія Левчука, який пробув у російському полоні близько року. Після звільнення він проходив чотиримісячне лікування у Києві і тепер поступово відновлюється. Як громада зустрічала Віталія та що йому довелося пережити - далі у сюжеті.

У Костопільській громаді зустріли звільненого з російського полону військового Віталія Левчука. У рідному селі Пісків на нього майже рік чекали близькі та місцеві жителі. Люди зустрічали захисника з квітами, прапорами та словами вдячності. Перші дні полону пригадуються болісно.

Два з половиною місяці я сидів в СІЗО в старому осколі. Хлопці там вже сиділи хто як, хто рік, хто півтора. Тут нас вкинули в газельку, там ми десь пів дня їхали, а потім нас посадили у швидкий поїзд. Ми думаємо: ага, так, нас везуть на нейтральну сторону в Білорусь, ніби це обмін, а тут нас завезли в мордовію, - розповідає Віталій Левчук.

На військову службу Віталія призвали у квітні 2024 року та зарахували до частини стрільцем–санітаром. Потрапив у полон він у липні того ж року, під час бойового завдання поблизу Глибокого на Харківщині. Після звільнення проходив 4-місячне лікування у Києві, а нині вперше за довгий час повернувся додому.

Нас там держать як худобу/ Тебе заставляють вчити пісні, вірші, сутками ще на ногах стояти. Камера, ну, сирість, пліснява, - каже захисник.

Чоловік каже, що умови в полоні були нелюдські: волога камера, побої, приниження, черства та пересолена їжа. Полонених змушували годинами стояти й терпіти тортури.

Якщо тобі там 2-4 картоплини в тарілці є - це для тебе свято. В СІЗО тобі давали вермішель, спеціально, ну ми так думаємо, спеціально сипали сіль, щоб його неможливо було їсти. Сама сіль, - згадує Віталій Левчук.

Тепер Віталій поруч із рідними, відновлюється після пережитого й вдячний всім, хто допомагає повертати українських захисників додому.